Спадщина. Київ. Володимирський собор. Погляд з небес. Літо 2016 року.

Володимирський собор (Патріарший кафедральний собор св. Володимира) — православний собор у Києві, був головним храмом Української Православної церкви — Київського Патріархату, Патріаршим кафедральним собором. Зараз належить до ПЦУ. Збудований у 1862–1882 роках.

Собор побудовано у руському неовізантійському стилі, початковий проект собору склали архітектори І. В. Штром і П. І. Спарро; пізніше його переробив архітектор О. В. Беретті. У споруджені собору брали участь архітектори Р. Бернгард, К. Я. Маєвський, В. М. Ніколаєв.

Собор у плані — традиційний давньоруський шестистовпний триапсидний храм, але увінчаний сімома банями.

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою.

Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!

Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.

Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html

Історія.

В 1852 році Філарет, митрополит Московський, запропонував збудувати у Києві храм на честь майбутнього дев'ятисотріччя Хрещення Русі київським князем Володимиром. Громадяни з усіх частин Російської імперії почали масово жертвувати кошти на храм і в 1859 році загальна сума пожертв досягла 100 000 російських рублів. Спорудження храму розпочалося в 1862 році, а закінчилося в 1882 році. На урочистому освячуванні собору, що відбулося 20 серпня 1896 року, був присутнім імператор Микола II з дружиною Олександрою Федорівною.

У радянські часи собор залишався чинним храмом, виконуючи функції кафедрального собору Києво-Галицької митрополії Російської Православної Церкви. Хоча спроби закрити були. Так, в серпні 1929 секретаріат ВУЦВК затвердив рішення Київської міської ради про закриття «за чисельними проханнями трудящих» Володимирського собору в Києві та організацію в його приміщенні Всеукраїнського антирелігійного музею.

Під час окупації собор був відреставрований, на кінець 1943 р. було призначено його урочисте відкриття. Після визволення Києва від німців собор став кафедральним собором Російської православної церкви і у такій якості функціонував надалі.

В 1992 році, після утворення Української Православної церкви — Київського Патріархату храм став Патріаршим кафедральним собором цієї конфесії.

У Володимирському соборі нині знаходяться мощі Великомучениці Варвари, реліквіяр для яких у XVIII столітті виготовив київський золотар Самійло Ростовський, а також мощі Святителя Макарія.

Будівництво.

У 1859 році Іван Штром представив креслення собору на розгляд будівельного комітету. Собор було спроєктовано в неовізантійському стилі, в його основу було покладено хрест. Собор повинні були увінчати тринадцять золотих куполів. Будівельний комітет, розглянувши та схваливши проект, відправив креслення до Петербурга, де його затвердив особисто Олександр II.

У березні 1860 було сплановано майданчик для будівництва соборного храму. Враховуючи дефіцит коштів, будівельний комітет доручив єпархіальному архітекторові Павлу Спарро переробити проект Івана Штрома з метою зменшення розмірів споруди та кошторису на його будівництво. Спарро, щоб повністю не переробляти проект, вирішив зняти бічні нави, тобто змінити хрестоподібну основу. Замість тринадцяти куполів він залишив сім.

Безпосередній нагляд за будівництвом будівельний комітет доручив Олександру Беретті, який вніс значні зміни в проект Штрома-Спарро.

15 (27) липня 1862 в день святкування пам'яті князя Володимира, в присутності місцевої аристократії та духовенства митрополит Київський і Галицький Арсеній заклав перший камінь майбутнього храму.

Уже в 1866 році собор був збудований до куполів. Проте несподівано стіни, а слідом за ними арки й перекриття, дали глибокі тріщини. Стало зрозуміло, що вони не витримають ваги куполів. Роботи припинили, було створено спеціальний технічний комітет з провідних київських архітекторів, із Петербурга викликали Івана Штрома. З'ясувалося, що ситуація викликана допущеними при перероблюванні проекту помилками в математичних розрахунках.

У 1875 році до Києва знову приїхав імператор Олександр II. Здійснюючи інспекційний огляд міста, він поцікавився і будівництвом соборного храму. Побачивши порожній будівельний майданчик і повністю прогнилі риштування, він наказав за всяку ціну продовжити будівництво. З Петербурга негайно викликали одного з найвідоміших архітекторів Рудольфа Бернгарда, який зробив точні математичні розрахунки навантажень на стіни та перекриття, а потім знайшов і технічне рішення для ліквідації тріщин. Зовнішні опорні стіни було запропоновано зміцнити прибудовою бічних нефів і контрфорсів.

У червні 1876 були відновлені будівельні роботи, які очолив київський архітектор Володимир Ніколаєв. Він розробив проекти бічних нефів. Усередині храм був розділений на три нефи: середній і два бокових, а ті своєю чергою розділені хорами на дві нерівні частини. Округлість будовою надавали апсиди, що відповідали ширині внутрішніх нефів. У соборі планувалося зробити п'ять притворів (три внизу і два на хорах). Однак за візантійськими традиціями було вирішено, що у Володимирському соборі буде один престол в середньому нефі, у правому ж розміститься жертовник, а в лівому — ризниця. Ще два вівтарі — Ольгинській і Борисоглібський — повинні були знаходиться на хорах.

У 1882 році двадцятилітнє будівництво Свято-Володимирського собору завершилося.

Інтер'єр.

Значну художню цінність мають внутрішні настінні розписи, які виконали 1885–1896 російські художники В. М. Васнецов, М. В. Нестеров, українські — В. Д. Замирайло, С. П. Костенко, М. К. Пимоненко, польські — П. О. Сведомський, В. О. Котарбінський, а також М. О. Врубель під загальним керівництвом професора А. В. Прахова.

В. Васнецову належить розпис головної нави собору, в якій, крім релігійних сюжетів, велике місце займали історичні композиції — «Хрещення Русі», «Хрещення Володимира», портрети канонізованих святих: Володимира, Андрія Боголюбського, Олександра Невського, княгині Ольги та ін. М. Нестеров виконав іконостаси в бокових навах, 2 композиції — «Різдво» і «Воскресіння» — на стінах хорів і «Богоявлення» в хрещальні. П. Сведомському належать композиції «Таємна вечеря», «В'їзд до Єрусалима», «Суд Пілата», В. Котарбинському — «Вознесіння» та ін. Орнамент, що вкриває вільний простір, виконали українські майстри, крім правої нави, яку розписав М. Врубель.

360º панорама. Для перегляду в повноекранному режимі, з високою якістю, натискаємо на значок Toggle Fullscreen англійською мовою, перший в правому верхньому куті

широкий погляд на оточення собору

Розвернемося на 180 градусів і кинемо погляд на центр Києва, що просинається...

Погляд на останок

wikipedia.org

Якщо Ви маєте бажання, і найголовніше маєте на це можливість, то можете приєднатися до фінансування проєкту. Нам дуже приємна і дорога Ваша підтримка.

Княпаємо сюди ===> Посилання для надання фінансової допомоги на підтримку нашого проєкту: на експедиції та існування блогу та файлосховища.