Спадщина. Звериницький монастир, печери. Частина 1.

Крилата фраза «Київ — Єрусалим землі Руської» передає ту гаму таємних переживань, яка охоплює душу православної людини, що хоч раз у житті побувала у цьому древньому місті. Святобожно споглядаючи стародавні київські святині, подумкою можна линути в ті далекі часи, коли посіяне Великим князем Володимиром зерно християнської віри дало свої благодатні сходи та стало приносити рясні плоди — собори святих душ, угодивших Богу. Багатьох з цих угодників Божих прославляє Свята Церква за їх мученицькі страждання, святительські труди та преподобні подвиги. Але також і багато таємниць зберігає свята київська земля, час від часу відкриваючи їх для прийдешніх поколінь, щоб за буденністю життєвих буднів не згасав в людях вогонь любові до Бога, підкріплюваний благодатним прикладом наших благочестивих предків.

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою.

Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!

Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.

Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html

Так, в 1888 році в одній з київських газет з'явилося повідомлення про відкриття 12 жовтня того ж року печери, розташованої неподалік від Свято-Троїцького монастиря на Звіринці. Першим відвідувачем новознайденої печери стала благочестива жінка, на ім'я Феодосія Матвієнко, яка проживала неподалік від цього місця. Їй не раз у сні було видіння рухомої веселки, кінець якої упирався в те місце, в якому утворився печерний провал. Феодосія спустилася в цей провал і змогла першою побачити безліч людських останків, одні з яких були поховані в спеціальних нішах, а інші були розкидані уздовж всієї печери в різних положеннях, очевидно, де кого застав смертний час. Щоб відслужити панахиду по душах знайдених нею спочилих у нововідкритій печері людей, Феодосія звернулася до братії Свято-Троїцького монастиря. Вислухавши її розповідь, деяким з братії з благословення настоятеля старця-архімандрита Іони було доручено обстежити печеру. У ній, разом з безліччю людських останків, були знайдені деталі чернечих шат, параман, хрести, шкіряні чернечі пояси, церковне начиння і посуд. Все це вказувало на те, що знайдено не випадковий збір людських поховань, а один зі стародавніх печерних монастирів, якими здавна славився Київ.

переросток - https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2016/JANUARY/zverinets_caves/my/IMG_3830_3837_middle.png

У силу різних обставин деякий час не було можливості впритул зайнятися дослідженням знайденої древньої обителі. Лише в 1911 році духівник Свято-Троїцького Іонинського монастиря, ігумен Валентин (Коротенко), побудувавши собі на печерах невеликий курінь, переселяється в нього, зазнаючи спеки, холод і всякі позбавлення, щоб охороняти в недоторканому вигляді нову святиню, що містить в собі безсумнівно стародавні чернечі поховання, і щоб тут же служити панахиди за похованими, як про те часто просили паломники, що стали туди приходити, таким чином поклавши початок новому скиту.

переросток - https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2016/JANUARY/zverinets_caves/my/IMG_3838_3841_middle.png

22 жовтня 1911 на свято Казанської ікони Божої Матері у Свято-Троїцькому храмі Іонинського монастиря отець Валентин познайомився зі старшим радником Київського губернського управління, князем Володимиром Давидовичем Жеваховим, повідавши йому про новонабутий стародавній печерний Звіринецький монастир. Цей день відкрив нову сторінку в житті князя Володимира Давидовича. Щиро перейнявшись любов'ю до цієї святині, він докладає величезних зусиль, щоб допомогти в організації на місці печер скиту. На його особисті кошти була взята в оренду земля над печерами, і з благословення Високопреосвященнішого Митрополита Київського і Галицького Флавіана (Городецького) проведені археологічні розкопки, що дозволили пролити світло на життя досі забутих подвижників одного з перших монастирів на Русі, заснованого в Х-XI століттях. Чим далі просувалася справа, тим все більш виявлялася цінність відкритого місця як найдавнішого пам'ятника церковної старовини. Розкопки були неодноразово відвідувані Митрополитом, який не раз надавав їм свою підтримку.

Йдемо в печери

переросток - https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2016/JANUARY/zverinets_caves/my/IMG_3867_3870_middle.png

Вхід в печери.

Лукула зі стародавнім похованням.

Печерний храм.

Результат кропіткої роботи археологів був представлений в книзі І.М. Каманіна «Звіринецькі печери в Києві, їх древність і святість», виданої з благословення Високопреосвященнішого Митрополита Флавіна в друкарні Києво-Печерської Лаври в 1914 році, і яка отримала похвальні відгуки наукової критики.

Як відомо з прийнятих наукою переказів, в пам'ять хрещення Русі та повалення язичницького ідола Перуна перше Митрополитом Київським Михайлом, було засновано два храми-монастирі, обидва названі Михайлівськими: Золотоверхий — Михайлівський і Видубицький. Літопис же повідомляє, що в 1070 році великий князь Всеволод Ярославич заклав церкву св. Михайла в «монастирі Всеволожу на Видобічі». Є й інші вказівки на те, що біля Видубицького храму вже існував монастир во ім'я св. Михайла. Необхідно зауважити, що найдавніші київські монастирі всі були підземними та тільки згодом, зі збільшенням числа жителів, вони «виходили з під землі» та поступалися місця поблизу них розташованим монастирям і храмам надземним того ж найменування. Виходячи з цього і беручи до уваги географічне розташування описуваної місцевості, цей старий монастир не міг бути розташований ніде, крім виявлених Звіринецьких печер зі збереженим в них печерним монастирським храмом.

Печерний храм.

Попри те, що у Звіринецьких печерах було знайдено 48 ніш-могил, в яких налічувалося 96 похованих, а також безліч людських останків, які, як уже згадувалося, лежали в різних положеннях вздовж усього печерного проходу (свідоцтво того, що над цими людьми не був здійснений обряд поховання), імен покійної братії цього печерного монастиря історичні документи до нас не донесли. Так би їх ніхто і не дізнався, якби не збереглися на глиняному ґрунті печерних проходів написи та накреслений над жертовником печерного вівтаря унікальний синодик, що складається з семи імен Звіринецьких ігуменів.

З цього синодика стало відомо, що першим ігуменом Звіринецького печерного монастиря і, певно, його упорядником з часу заснування — в самому кінці Х століття — був дехто Леонтій. Є підстави припускати, що Леонтій, єпископ Ростовський, ім'я якого зустрічається в літописі, і Леонтій, ігумен Звіринецький, — одна і та ж особа. Справді: Ростовська єпархія була заснована негайно ж по хрещенні Русі. У літописі є вказівки на те, що єпископ Леонтій був киянином. У його житії вказується, що поставлений він був на єпископську кафедру з Києво-Печерського монастиря. Тут необхідно відзначити деяку незбіжність дат: під час поставлення Леонтія на Ростовську єпископію Києво-Печерського монастиря ще не існувало.

Печерний храм.

Печерний храм.

«Беручи до уваги час виникнення Звіринецького монастиря святого Михаїла та ігуменства в ньому Леонтія, судячи з синодика, і маючи на увазі час єпископства святого Леонтія в Ростові, ми дозволяємо собі стверджувати, — говорить історик Звіринецьких печер, — що перший Звіринецький ігумен, Леонтій, і святий мученик Леонтій-чудотворець, третій єпископ Ростовський, — одна і та ж особа ».

Наступними ігуменами Звіринецького монастиря були Маркіян, Михайло (надалі єпископ Юріевскій), Софроній, Міна (надалі єпископ Полоцький), Климент, Мануїл і Лазар.

Крім згаданих у вівтарному синодику імен Звіринецьких ігуменів збереглися також написи над нішами-усипальнями Феодора Каліки, Андроніка Печерника та Іоанна.

За часів Київської Русі досить часто можна було зустріти людей, яких народ іменував каліками-перехожими. Всі вони, як правило, зовсім не мали будь-якого майна і все життя проводили у мандрах по святих місцях. Так по цьому прізвиську можливо уявити життя преподобного Феодора.

Стародавнє зображення хреста у Звіринецькій печерній церкві.

Накреслення імен Звіринецьких ігуменів у ніші над жертовником у печерній церкві.

Відносно прізвиська «Печерник», що відноситься до преподобного Андроника, то тут необхідно зазначити, що так називався послух одного з жителів печерного монастиря, в обов'язки якого входило копання печерних ходів і похоронних ніш. Про подібне заняття можна зустріти згадки в житії преподобного Марка Гробокопателя, мощі якого спочивають у Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври.

Але які ж причини сприяли тоді забуттю цієї обителі, яка навіть і з виникненням надземного, більш зручного і багатого монастиря, не повинна була все ж втратити своє значення древності, а продовжувати вшановуватися народом, хоча б як виконала вже свою рятівну роль святині?

продовження - https://uaaheritage.blogspot.com/2024/03/2.html

Якщо Ви маєте бажання, і найголовніше маєте на це можливість, то можете приєднатися до фінансування проєкту. Нам дуже приємна і дорога Ваша підтримка.

Княпаємо сюди ===> Посилання для надання фінансової допомоги на підтримку нашого проєкту: на експедиції та існування блогу та файлосховища.