Спадщина. Зимне. Святогірський Успенський ставропігійний монастир. Погляд з землі. Експедиція 2017 року.

Святогірський Успенський монастир в Зимному, що на Волині, на відміну від знаменитого донецького Святогірського монастиря – жіноча обитель. І точно що давніша – за легендою два храми та княжий терем збудував у 1001-му неподалік від міста свого імені ще Володимир Великий.

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою.

Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!

Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.

Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html

Терем мав би служити за зимову резиденцією, через що і село зветься Зимне. Комплекс будували на горі, яку здавна обмилували монахи – печери збереглися до наших днів. Того й назвали ту гору Святою.

Перші ж певні відомості про існування обителі подає вже у XI столітті запис у «Патерику» щодо обставин смерті у 1062 році ігумена Києво-Печерського монастиря преподобного Варлама. Той помер у Зимненському монастирі, повертаючись з Константинополя до Києва.

“В монастирє, наріцаємом Святая Гора, сущи близ града Влодимера успє с міром о Господе, житію конец пріят преподобний Варлаам” – згадує про обитель Нестор-літописець в “Житії Феодосія Печерського”.

Спочатку обитель була печерною та дерев’яною, – це підтвердили дослідження археологів, що проводилися у 1975-1990 роках. Вся підземна частина плато мала розгалужену систему ходів та стародавніх печер, а до того ж ефективну мережу відводу дощових і підґрунтових вод.

Навряд чи всі ті первісні будови дожили до XV століття, коли згадується вже саме про Святогірський монастир. Від тих часів до наших днів вціліла невеличка Троїцька церква 1465 року. Вона залишалась чинною навіть у часи занедбання обителі. Від неї печерні ходи ведуть до підземного храму святого Варлаама.

Тож, коли в середині XV століття князь Олександр Чарторийський  задумав будувати на цьому місці мурований монастир-фортецю, історія обителі налічувала вже більш ніж півтисячоліття.

Рід Чарторийських, тривалий час залишались православними. За наказом луцького старости Феодора Чарторийського на місці первісного дерев’яного володимирського храму в 1495-му будується кам’яний Свято-Успенський храм.

Поруч – споруда, яку називають “Теремом святого Володимира”. В ній колись були сім келій, а невеличкі вікна-бійниці та товстезні стіни чітко вказують і на оборонне значення “терема”. Нині це церква святої Юлiанiї Ольшанської.

Навколо зводиться мурований замок з чотирма кутовими та однією надбрамною вежею. Монастир стає справжньою фортецею.

Син Федора, Олександр Чарторийський, перебудовує в’їзну вежу на дзвіницю…

…і дарує відлитий спеціально з цією метою дзвін. Так і написав на 700-кілограмовому литві “Си звон дал уробити Олександро Чарторіскі до Зимна”. Дзвін згодом передадуть до іншого монастиря, потім – до Рівненського краєзнавчого музею, а у 2001-му повернуть до обителі.

На початку XVII століття нащадки похованого тут же Олександра переходять до католицизму. Монастир стає об’єктом запеклої боротьби (переважно судової) між уніатами та православними. З 1682-го Зимненська обитель стає греко-католицькою.

У 1724-му село вкупі з монастирем купує Михайло Чацький, теж волинський староста. За його наказом Успенську церкву перебудовують на римо-католицький храм. Чацький ніби як зазіхнув і на дорогоцінну ікону, за що, кажуть, і був покараний сліпотою й скорою смертю. Проте за подальшу історію обителі були кривдники й гіршими за Чацького. Монастир фактично перестав існувати та перебував у запустінні аж до 30-х років XIX століття. Тоді, після польського повстання, російська влада заходилась всюди впроваджувала православ’я.

В 1839-му в Зимному засновується жіночий монастир.

За даними у Географічному словнику Королівства Польського … в підземеллі церкви були поховані представники родин, які володіли маєтками довкола, зокрема, князів Чарторийських, Четвертинських, Козеків тощо. Наприкінці XIX століття у храмі знаходився пам'ятний надгробок таблиця князя Дмитра Козеки (помер 1583 року в Замличах).

На пожертви, у тому числі й імператорського двору, у кілька заходів проводяться масштабні реставраційні роботи, завершені аж в 1894-му. В архітектурі комплексу починає домінувати псевдоруський стиль. Обитель кадрово укріплюють черниці з Корецького монастиря. Звідти ж через сто років прибудуть нинішні господарі Святогір’я.

Монастир не надто сильно постраждав під час Першої світової та вже з 1920-го знову діяв. З 20-их років XX століття вже Польща, якій після Першої світової відійшла Волинь, знов-таки, роблячи політичні реверанси, віддає монастир Польській Автокефальній православній церкві…

Та справжня біда приходить у 1939 році. Після приєднання Західної України одних волинян відправляють до Сибіру, інших – в тюрми, а то й розстрілюють, а монастир ліквідовують. Монашок переганяють у Корецьку обитель, що на Рівненщині, а на території Свято-Успенського монастиря розташовується радянська військова частина. При німцях монастир майже вигорів, а після повернення радянської влади в ньому розмістили тракторну бригаду.

«Коли ми прийшли сюди у 1975 році, то побачили суцільні руїни, – згадує архітектор-реставратор Євген Осадчий. – Обитель на той час була зовсім недосліджена, тож ми зайнялися науковими розвідками: археологічні, архітектурні, історичні дослідження. І в результаті всіх цих напрацювань було складено проект (див. макет  реконструкції). Якщо знаєте у Литві Тракай, то наш комплекс був би не гірший за Тракайський...»

360º панорама. Для перегляду в повноекранному режимі, з високою якістю, натискаємо на назву панорами англійською мовою в лівому верхньому куті та переходимо на сайт 360cities

І хоча в обителі ще тривали реставраційні роботи (не були зроблені лише комунікації), вже у 1987 році монастир увійшов в перелік пам’яток національного значення. Кажуть, що згодом там хотіли розмістити санаторій та включити об’єкт в туристичне «Золоте кільце Волині». Рішенням Волинського облвиконкому від 27 серпня 1990 року споруди монастиря Успіння Пресвятої Богородиці у селі Зимне Володимир-Волинського району було передано вірянам Російської православної церкви «для використання жіночим монастирем». А після здобуття Україною незалежності обитель була підпорядкована УПЦ МП. 1996 року обитель отримала ставропігію Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви.

Святогірський монастир, - стверджує ігуменя Стефанія, — це велич волинської духовності. Його чернече життя будувалось на основі афонського ісихазму та студійських аскетичних традицій. Наше господарство, — продовжує ігуменя, — тримається на праці черниць, тобто є натуральним. Нам допомагають усі, хто вірить в Бога. Але крім пожертв благодійників, ми маємо своє велике господарство. Територія монастиря займає майже 15 гектарів, у тому числі орної землі — 10 гектарів. Черниці вирощують тепличну городину, багато видів овочів. Тому й задовольняємо не лише власні потреби, а й виступаємо благодійниками: обитель допомагає нужденним, пенсіонерам, багатодітним сім’ям, а в трапезній часто проводимо благодійні обіди. При обителі виховуються діти з нещасливих сімей, в монастирі періодично функціонує благодійний табір для оздоровлення дітей-сиріт. Саме з монастирів пішов вислів, що праця є молитва. Праця для нас — звернення до Бога, яким є молитва.

Монастир і досі являє собою ставропігію з прямим впорядкуванням Митрополиту Онуфрію, а від 14 серпня 2014 року, він безпосередньо здійснює архіпастирське керівництво над обителлю та є тут частим гостем.

погляд з небес

Успенська церква

Джерела:

pslava.info

castles.com.ua

tyzhden.ua

uk.wikipedia.org

ua.vlasenko.net

Якщо Ви маєте бажання, і найголовніше маєте на це можливість, то можете приєднатися до фінансування проєкту. Нам дуже приємна і дорога Ваша підтримка.

Княпаємо сюди ===> Посилання для надання фінансової допомоги на підтримку нашого проєкту: на експедиції та існування блогу та файлосховища.