Спадщина. Жовква. Замок. Частина 2. Експедиція 2017 року.

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою. Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!

нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки ...

Продовжимо нашу розповідь.

початок тут

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою.

Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!

Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.

Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html

XVIII–XIX століття.

Під час Північної війни, у грудні 1706 — квітні 1707 року у Жовківському замку розмістив свою резиденцію Петро I. Вважається, що саме тут розроблявся історичний Жовківський план перемоги над шведами. Також замок відвідував український гетьман Іван Мазепа.

Український митець Василь Петранович на замовлення королевича Константія Владислава Собєського виконав декоративні розписи інтер'єрів замку.

Останньою представницею роду Собєських, котрі володіли замком, була Марія Кароліна де Буільйон, яка перед смертю продала усе місто майбутньому Великому литовському гетьману Михайлу Казимиру Радзивіллу. У 1741–1742 роках, за дорученням нового власника твердині, італійський архітектор Антоніо Кастеллі розширив палац: продовжив двоярусну галерею з обох боків, перебудував центральний вхід та облаштував величні зовнішні сходи з восьмиколонним портиком іонічного ордера, завершеним багато декорованим фронтоном. Портик та сходи архітектор прикрасив скульптурами литовських і коронних гетьманів.

З 1762 року, зі смертю Михайла Казимира замок починає занепадати. Ним володіли Кароль Станіслав Радзивілл, а після Першого поділу Речі Посполитої 1772 року — далекий родич Домінік Радзивілл. У 1787 році твердиню продають на аукціоні. Власником став колишній управитель Радзивіллів Адам Юзефович, пізніше — його син, які перепланували інтер'єри та почали здавати приміщення під житло в найми. В 1847 році у замку зафіксовано зміну фронтону над портиком на похилий дах, а дахове покриття з мідної бляхи замінено на ґонт. Близько 1850 року маєток отримав Артур Ґлоґовський, котрий з часом розбирає на будматеріали споруди замку — не вціліли ні парадні сходи зі статуями власників, ні каплиця, ні західна вежа. Повна картина руйнування помітна порівнюючи з інвентарним описом 1840 року.

Новітні часи.

У 1890 році фасадний північно-східний корпус викупив австрійський уряд, а три інші — міська влада. З того часу протягом XIX—XX століть у замку розміщувалися адміністрації міста і повіту, гімназія. У 1915 році твердиня була спалена російськими військами під час відступу. У польський період проведено два етапи реставрації: перший тривав з 1928 до 1931 року, а другий розпочався в 1935 році, але не був завершений.

Роботи припинилися у 1939 році з приходом радянської влади, замок пристосували під в'язницю. В повоєнні часи частину приміщень перетворили на житлові, і там мешкали жовківчани та офіцери Радянської армії. Фактично, використання замку в житлових цілях тривало аж до початку XXI століття.

Сучасність.

На початку XXI століття замок перебував у важкому стані й потребував ґрунтовної реставрації — частково відновленим був лише головний вхід («фронтальне крило замку»). На території та у приміщеннях замку діє музей «Жовківський замок», адвокатська контора, осередки кількох політичних партій, туристичний інформаційний центр.

У музеї «Жовківський замок», котрий підпорядковується Львівській галереї мистецтв, декілька залів віддано під стаціонарну експозицію, котра розповідає про історію міста та замку. Основна частина експозиції — давні малюнки, гравюри та фотографії, проте експонуються й зброя, предмети побуту, скульптури. Ще два зали музею експонують змінні виставки. У працівників музею також зберігаються ключі від Жовківської синагоги, тому відразу в замку можна домовитися про екскурсію в синагогу.

У 2008 році розпочався проект із пониження подвір'я замку до історичного рівня. Того ж року також розпочалася часткова реконструкція. Проте, вона відбувалася із численними порушеннями та недбальством, через що палацова частина замку зиму 2008–2009 років пережила без даху. Це спричинило утворення численних плям та потьоків на стінах і стелі, а також гниття окремих елементів інтер'єру. Музей, що містився у палацовій частині, був змушений переїхати у східне крило. Громадськість та народні депутати вимагали від будівельників своєчасного і якісного завершення робіт, а від прокуратури — притягнення винних до відповідальності.

Майбутнє.

З кінця 1990-х років і до сьогодні ведуться розмови про майбутнє застосування приміщень та навколишньої території замку. Ще одну, поки невизначену, частину палацових приміщень планували віддати під історико-художній музей, відділ Львівської галереї мистецтв, а також облаштувати у замку готель, ресторан, концертні зали для камерних концертів. Точні дати реалізації згаданих проектів невідомі.

Активний етап реставрації розпочався у 2015 році. Нарешті вкрито дахом палац, відбудовано з руїн західну вежу. Інтер'єри східної вежі відремонтовано і влаштовано в ній експозиції Державного історико-архітектурного заповідника у м. Жовква. Поки що для огляду доступно три нових зали: на першому поверсі знаходиться музей-кузня, з горном та ковальськими інструментами, на другому — гетьманська зала, присвячена пов'язаним з замком постатям, а на третьому — музей "ідеальне місто".

Відбудова замку і розширення експозицій продовжуються. Проте, на даний час роботи ще тривають, а багато приміщень залишаються порожніми та занедбаними. В далекій перспективі планується відновлення архітектурного ансамблю епохи Радзивіллів, включно з палацовими галереями.

Легенди та перекази.

•За однією з версій, свою назву річка Свиня отримала через те, що слуги гетьмана Жолкевського мили в ній однойменних тварин. Згідно з іншою легендою, річка здобула таку назву після того, як туди впав російський імператор Петро I, що перед тим випив забагато алкоголю. За третьою версією, коли річка навесні затоплювала передмістя, то мешканці казали, що вона «суне [нахабно] як свиня».

•Існує легенда, що від замкових садів на дерев'яних палях через став і болота вела алея на гору Гарай, де був збудований літній палац короля Яна III Собєського. Туди ж кажуть, вів і підземний хід. Місцеві мешканці дотепер розповідають, що підземний коридор в пасмі Гараю розходиться на чотири сторони світу: до Львова, до Василіанського монастиря в Крехові, замку в Жовкві та потаємного виходу в лісі, по той бік гряди. За легендою, головний, львівський, коридор поступово розширюється, так, що дозволяє цілком вільно їхати ним риссю на коні, і що в коридорі є кам'яні пійла для коней. Принаймні у тому, що в підніжжі північного схилу Гараю є частково засипаний вхід до підземного коридору в формі хреста з цегляними обтинькованими склепіннями та збірником джерельної води — можна переконатися і сьогодні. Неодноразово виявляли фрагменти підземних ходів і в самому місті: між храмом і замком, між храмом і монастирем отців Домініканців, до мурів міста. Їх ретельно засипали в міру виявлення, «аби чого не вийшло».

•Під час свого перебування у Жовкві російський імператор Петро I захотів піднятися на вершину гори Гарай. Для цього туди від замку витесали в землі сходи й укріпили їх деревом. Місцеві жителі розповідають, що ще на початку 1970-х років XX століття їх було видно, проте, оскільки їх ніхто не доглядав, до нашого часу вони практично повністю зруйнувалися.

Погляд на останок

Частина 1/Часть 1.

Також дивимось панорами

Джерело:

wikipedia.org

Якщо Ви маєте бажання, і найголовніше маєте на це можливість, то можете приєднатися до фінансування проєкту. Нам дуже приємна і дорога Ваша підтримка.

Княпаємо сюди ===> Посилання для надання фінансової допомоги на підтримку нашого проєкту: на експедиції та існування блогу та файлосховища.