Спадщина. Зірне. Маєток Малинських. Експедиція 2017 року.

Історія населеного пункту Зірне починається в другій половині XIX століття. Саме тоді у спадок від одного з найбільших землевласників Волині Михайла Коржанівського переходять навколишні землі до Михайла Малинського, що був одружений на його близькій родичці. На території Березнівського району Малинський володів 18 тисячами десятин лісу і 700 десятинами орної землі. В 70-х роках XIX століття неподалік від Березного Михайло закладає новий маєток. Його назву пов'язують з ім’ям сина Зурена, що загинув в молодому віці. Ця назва закріпилась за новим маєтком, а потім і населеним пунктом перейменованим на Зірне.

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою.

Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!

Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.

Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html

колишня господарська будівля

Місцевість була вибрана не дуже вдало — близьке болото в урочищі Гало, знижені, перезволожені землі. Поступово було зведено будівлі для обслуги, управителя Палацу Малинських, електростанція, генератор якої приводила в рух парова машина, господарський двір для худоби, склад для зерна, стайні. Для забезпечення маєтку водою, споруджується водонапірна вежа, яка збереглася і працює до нині.

залишки автентики у середині - сходи та пройоми

Окрасою маєтку стала прекрасна будівля триповерхового палацу з пробкового дерева, що був зведений у стилі модерн. Місцеві жителі дивувалися красі палацу — інтер'єри його 44 кімнат були вишукано оздоблені дзеркалами, кришталевими люстрами, паркетною підлогою на свинцевій основі, кахельними грубками, для опалення, на вікнах висіли важкі гардини, всюди висіли картини. Інтер'єр палацу прикрашала ліпнина. Стіни з картинами оббили тканинами. Очевидців вражав протяжний зал, розділений на дві частини вільно стоячими колонами. Розкішну резиденцію Малинський називав "замком", а прислуга та селянські діти - навіть "замчищем". Це пов'язують з адресою палацу - вулиця Замкова, 38. Перекази доносять деякі подробиці цього будівництва — матеріали возили з-за кордону, а тисячі селян вимощували возами болотисту місцевість, осушуючи її за допомогою вручну проритих каналів. Залишки їх ще й зараз подекуди збереглися в селі. Кажуть, що палац було зведено на честь французької княгині Клео де Мерод, у яку пан був палко закоханий. Якщо це та сама Клео, майже легендарна танцівниця, котра надихала на творчість цілу купу митців і яку називали царицею краси, то у Малинського був непоганий смак. Чи точно палац був з корка і чи відповідав він красі княгині-танцівниці сказати важко: в 1945-му будівля геть згоріла.

колишні стайні та ще щось господарське

Малинський для осушення земель його маєтку запросив так звану «Західну експедицію з осушення боліт», якою керував відомий геолог І. І. Жилінський. З 1874 по 1897 роки експедиція працювала на території Прип'ятського Полісся. У складі експедиції працювали відомі вчені - ґрунтознавці О. П. Карпінський, В. В. Докучаєв, О. І. Волков, Г. І. Танфільєв. що вели ґрунтознавчі та геоботанічні наукові дослідження.

В кінці XIX століття біля маєтку закладається прекрасний парк площею 17 га. Керував спорудженням парку садівник Вольський. Парк був спланований зі смаком, наймані робітники висадили біля сотні порід дерев, деякі привезено з-за кордону, розбиті доріжки, що освітлювались карбідними ліхтарями, викопано три ставки, в яких розводили рибу, прогулювались на човнах, відпочивали в літній альтанці на острівку, насипаному посеред найбільшого ставка біля палацу. Неподалік ставка знаходився звіринець з ведмедем, вовком, павичем, трохи далі невелика художня майстерня, де любив працювати нащадок Михайла Малинського Емануель. З західної сторони парк обнесений був цегляною огорожею з воротами зі сторони Березного і хвірткою до господарського двору. Решта парку була обгороджена дощатим парканом.

колишня електростанція

В'їзд і сам парк охороняла неозброєна охорона. В самому парку і до сьогодні збереглися віковічні ялини, сосна Веймутова, модрини, кедри, навесні повсюди цвіте жасмин. Особливо багато в парку кленів, які багряно горять щоосені своїм листям, встеляючи стару бруковану алею і навіюють легенду про палке кохання молодої пари Малинських: Емануеля та Анни Врангель. Молода дружина попросила у дарунок …. осінь. Справжнє кохання творить дива і незабаром почалося будівництво зеленої казки. Так справжнє кохання створило це зелене диво, що вже понад сто років милує своєю красою у всі пори року.

В 1905 році з Березна переноситься невелика ґуральня, яка працювала сезонно 2-3 місяці на власній сировині. Ґуральня мала парову машину французького виробництва, яка працювала на дровах, а потім і на місцевому торфі. Фільварок Малинський розташував на найкращих в околицях землях. Малинський після смерті своєї дружини рідко став з'являтися у своєму родовому мастку. Весь свій час, проводив за кордоном. До 1920-х років управителем маєтку був Міхал Ястжембовський, а потім Береювський. Контора управителя разом з бухгалтерією і касою переїжджає з середини 20-х в Зірне.

При маєтку працювали ковалі, шорники, стельмахи. Кузня була неподалік ґуральні, ковалями були Юзеф Жилінський та Євген Кржицький. Фільварок мав два фруктові сади — менший в Зірному і 25 гектарний в Чорнилі, також оранжерею, де цілий рік вирощували квіти, город і ягідник. З 1925 року для потреб польської армії почали вирощувати коней. Це була вигідна справа — бойовий кінь коштував 1000–1200 злотих, коли робочий тільки 80-120. За рік продавали 5-8 скакунів на аукціонах в Луцьку. В маєтку до 1939 року стояв ескадрон Польської прикордонної охорони, звідки вони виходили на бойове чергування кордону.

десь тут біля ставка був панський палац

старе фото палацу

мощена каменем паркова доріжка

останки огорожі

щось з господарського

Нащадок Малинського Емануель Малинський заповів маєток дитячим притулкам Польщі. У 1939 році до Зірного приїздять черниці, аби організувати у садибі притулок для сиріт. Закінчити цей задум завадила Друга світова війна. З приходом Червоної армії 17 вересня 1939 черниці виїхали до Польщі, а сюди прийшла радянська влада. 4 грудня 1939 року створена Рівненська область, а територія нинішнього Березнівського району ввійшла до Костопільського. Рішенням Костопільської повітової ради депутатів трудящих у пана Малинського було націоналізовано електростанцію, водокачку, спиртзавод, а також всі поміщицькі землі та ліси: за даними Рівненського обласного державного архіву 7б0 га. На землях маєтку в 1940 році створено колгосп їм. 17 вересня.

головна прикраса маєтку

До цього часу з усього маєтку дожили лише окремі споруди у стилі швейцарських шале. Колись це були художня майстерня, стайні, сторожка, електростанція й певно ще якісь господарські приміщення. Нині тут туберкульозний диспансер. Але найцікавішою вцілілою спорудою є водонапірна вежа. Вона стоїть на одній з окрайок парку, незвичайна цегляна водонапірна вежа (висотою близько 25 м), яка скоріше нагадує елемент якогось мавританського замку з асиметричними модерністськими вікнами.

ну і на останок, колишня сторожка та місце в'їзний брами

паркова клумба та смітничок(мабуть, колись це був вазон для квітів)

Джерела:

wikipedia.org

igotoworld.com

mr-brut.livejournal.com

ukrainaincognita.com

hroniky.com

Якщо Ви маєте бажання, і найголовніше маєте на це можливість, то можете приєднатися до фінансування проєкту. Нам дуже приємна і дорога Ваша підтримка.

Княпаємо сюди ===> Посилання для надання фінансової допомоги на підтримку нашого проєкту: на експедиції та існування блогу та файлосховища.