Спадщина. Кам'янец-Подільський. Карвасари. Церква. Експедиція 2019 року.

Найсмачнішим та найоригінальнішим (а ще, напевно, наймалочисельнішим) мікрорайоном Кам’янця-Подільського є витягнуті вздовж мілкого Смотричу Карвасари. Такої назви ну точно не зустрінеш в жодному іншому місті України! Слово слов'янським важко назвати. Звідки ж воно?

Етимологія назви, на перший погляд, проста: кажуть, це перекручене слово Караван-сарай. Під час 27-річного правління турків у місті (1672-1699) саме тут стояли каравани з коней та верблюдів, навантажених товарами східних купців. Та й не лише за Туреччини було так, скоріше за все. Адже слово "караван-сарай" вживалося і в Польщі, і в Литві, і на Балканах. Кам'янець, великий торговельний центр, теж повинен був мати такий заїжджий двір для гостей з інших міст та країн. І він з'явився ще у XVI столітті.

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою.

Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!

Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.

Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html

Та є й інша версія походження слова. У 1988 році О. К. Нечитайлo писав у газету "Прапор Жовтня" наступне:

"В "Енеїді" І. Котляревського надибуємо рядки: "Боги, богині і півбоги, простоволосі, босоногі, біжать в Олімпську карвасар". Що таке "карвасар"? Це самодіяльні суди на миру, де найавторитетніші люди громади вирішували спірні питання. Біля підніжжя фортеці, на церковній площі збирався карвасар. З часом назва поширилась на весь район". Хоча Котляревський міг і переплутати значення незрозумілого слова: сучасних словників у ті часи під руками у письменника не було. Є ще одна, перчена, народна версія. Жила, кажуть, у цій місцині відома всьому містові Сара - жінка легкої поведінки, а по простому - "курва", з прозорим первісним значенням "курка" (а півня колись звали "кур"). Французьке слово "кокотка" теж означає "курочка". Масові походи "до курви Сари" породили невдовзі назву району, де вона мешкала, - "Курвисари", яка пізніше трансформувалася в "Карвасари".

Туристи найчастіше навіть не підозрюють про цей район, хоча й вдивляються з Замкового мосту біля фортеці вниз, де видніється старий, єдиний збережений у місті дерев'яний храм. Та прогулянка стрімкими сходами вниз вздовж мосту (такий спосіб пересування здається неймовірним лише тим, хто не бачив цього кам'яного перешийка між Старим містом та фортецею) та хиткою кладкою через Смотрич запам'ятається надовго багатством вражень. Панорама церкви біля прямих стін унікального каньйону, під масою замку, що нависає згори — одна з найгарніших у місті-музеї. Ще у ХІХ столитти Карвасари були окремим містечком, яке прилягало до Кам'янця. І це сталося цілком природно. У XVIII столітті на Карвасарах оселяються міщани й ремісники, яким не залишилося місця на тісно забудованому острові - ядрі Старого міста. Дорогі райони середмістя заселяла, як правило, шляхта. Завдяки новим поселенцям старовинний район змінює своє обличчя. Вздовж вузеньких вуличок з'являються дерев'яні будинки та глиняні хати, біля річки розташовуються численні млини, поблизу головних доріг шикуються корчми та заїзди.

Наприкінці XVII століття виникла потреба у власному храмі району. Тоді, певно, й будується дерев'яна Хрестовоздвиженська церква. З нею пов'язана легенда про вінчання в цих дерев'яних стінах сина Богдана Хмельницького Тимоша з дочкою молдавського господаря Василя Лупула Розаліндою. Насправді пара одружувалася в Яссах в Молдові за півтора століття до появи карвасарської церкви, а подібну легенду розповідають чи не в кожній старій дерев'яній святині Поділля. Зовні невелика за розміром, церква все-таки досить гармонічна за пропорціями між широким і високим центральним зрубом, що закінчувався шатровою верхівкою з ліхтариком, та двома боковими зрубами - меншими й вужчими. Поруч притулилася двоярусна дзвіниця. У центральному зрубі розташувався дерев'яний позолочений іконостас, який не зберігся до наших часів. Наскільки я розумію, коли церква постаріла, на її місці вибудували її нову копію. Сталося це в 1799 році.

Ще однією версією побудови є така — за легендою, заснувати православну церкву під стінами кам'янецької фортеці запропонував гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Поранений у Хотинській битві 1621 року, гетьман на шляху до Києва проїжджав через Кам'янець-Подільський. Побачивши мури фортеці, він подумав, що їхня захисна сила стане ще міцнішою, якщо їх підпиратимуть не тільки потужні скелі, а й віра. Тоді гетьман уявив дерев'яну, легку, як молитва, церкву, яку незабаром після цього і збудували на березі Смотрича.

На планах 1672 року означена православна церква. Під час володарювання турків у Кам'янці будівля була знищена. 1739 року на Карвасарах була унійна дерев'яна однобанева церква, яку відбудував на початку століття Гавриїл Божовський. Наприкінці XVIII століття вона занепала, тож було вирішено збудувати нову церкву. 1799 року почалося будівництво нової, також однобаневої церкви. Споруду 1801 року освятив у православ'я Каліннік Нагорський.

Фото 1880-х років. Репродуковано з книги О.Прусевича “Кам’янець-Подільський” (1915).

1881. Таке ж фото з wiki.

1916. Нестуля О. Доля церковної старовини в Україні.

1920-і роки. Фото Стефана Таранушенка і Павла Жолтовського з експедиції Харківського музею українського мистецтва.

Фото до 1925 року...

1949. Юрченко П.Г. Дерев’яне зодчество України.

У ХІХ столітті до Карвасарської парафії Кам'янецького повіту входило п'ять сіл: Татариски (з 1946 - Смотрич), Кубачівка (з 1967 - в складі Смотрича), Янчинці (з 1945 - Колибаївка), Підзамче (з 1957 - в складі міста) та Видрівка (з 1928 - в складі Підзамча). Була на Карвасарах і церковно-парафіяльна школа, відкрита 1894 році у церковному будинку. Олег Будзей у статті, присвяченій Карвасарам у газеті "Подолянин" (14 червня 2002) писав, що 1923 році у містечку Карвасари було 150 господарств, проживало 1566 чоловік. 25 травня 1923 року розпорядженням Кам'янецького окружного виконкому Карвасари було віднесено до Кубачівської сільради Довжоцького району. А 4 березня 1926 року Карвасари остаточно втрачають самостійність і стають вулицею Кам'янця-Подільського.

З часом глиняні та дерев'яні забудови району руйнувалися. Після Другої світової війни на Карвасарах залишилося лише кілька будинків та церква, яку дослідники вважають типовим зразком дерев'яного зодчества Поділля. Коли Кам'янець звільняли від німецьких окупантів, біля стін церкви загорівся танк. Вогонь перекинувся на стару липу — і от-от повинен був сірником підпалити й храм. Місцеві жителі з жахом чекали найстрашнішого — та пронесло. Навіть липа - погорілиця вціліла. Кілька років після війни церква ще діяла за призначенням, а потім (1953) в ній облаштували... кінотеатр, храм закрили, демонтували престол, жертовник, іконостас, верхній клірос. Їх доля донині невідома. На місці іконостасу повісили екран, а от стільців не вистачало - і жителі Карвасарів приходили на сеанси зі своїми табуретками. Храм до 1965 року використовувався як кінотеатр.

1949. Фасад і план. Обмір П. Юрченка.

1951. Акварель. Г.Н. Логвин.

1968. Логвин Г.Н. По Україні.

1977.

1979. Фото М.І.Жарких.

1982. Логвин Г.Н. Україна та Молдова.

У 1956 році пам'ятка була — нарешті! - взята під охорону держави. З метою відтворення середньовічного обличчя району розробляється план створення на Карвасарах музею народної архітектури та побуту Поділля, філіалу музею народної архітектури та побуту Української РСР. Із зони затоплення Дністровського гідровузла планувалося вивезти типові для Поділля споруди - хати, млини, клуні, церкви. Та не судилося з'явитися скансену на околиці міста. Реконструкцію церкви розпочато 1987 року, завершено 1988 року. Проектно-кошторисну документацію виготовила Львівська філія інституту «Укрпроектреставрація». Загальна кошторисна вартість реставраційних робіт — 59,3 тисячі рублів. Згідно з проектом, у першу чергу перенесено дзвіницю. Так би храм і занепадав під "пильним" охоронним державним оком, якби церкву на початку 1990-х не віддали громаді вірян. У грудні 1991 року храм відкрито для богослужіння, встановлено престол і жертовник, 1993 року — верхній клірос, 1994 року — іконостас, 1995 року — дзвін. 1997 року оздоблено іконостас, виготовлено «Голгофу» та змонтовано паникадило. У 2003—2005 роках розписано храм. Реставровано покрівлю, встановлено хрести на бані та дзвіницю.

Найгарніше написав про церкву Г.Логвин в книзі "По Україні" (1968): "іграшкова дерев'яна будівля і могутні мури замка, здавалося б, ніяк не можуть становити єдиний ансамбль; тим часом вони якось дуже природно злиті в єдине ціле".

1986. Пам'ятники містобудування та архітектури.

1996. Фото М.І.Жарких.

2011. П'ятнадцять років різниці. Фото від AndyTravel.

Через те, що ми не змогли дістатись середини церкви, фото інтер'єра тут немає, але на останок пара кадрів від Пустиннікової Ірині

Джерела:

https://castles.com.ua/karvasary.html

https://www.pslava.info/KamenecPodilskyM_KarvasaryM-ko_CerkvaVozdvyzhennja_910-17,266706.html

https://parafia.org.ua/UCA/derevyani/zahidnopodilska/hmelnytska-oblast/row1/hrestovozdvyzhenska-tserkva-2/

https://k-p.net.ua/fotoalbom_kamenets/istoruchni-foto/6219-poshtova-listvka-vozdvizhenska-cerkva-na-karvasarah.html

https://uk.wikipedia.org/wiki/Хрестовоздвиженська_церква_(Кам%27янець-Подільський)

http://decerkva.org.ua/khm/kamianets-podilskiy.html

https://andy-travelua.livejournal.com/500066.html

Якщо Ви маєте бажання, і найголовніше маєте на це можливість, то можете приєднатися до фінансування проєкту. Нам дуже приємна і дорога Ваша підтримка.

Княпаємо сюди ===> Посилання для надання фінансової допомоги на підтримку нашого проєкту: на експедиції та існування блогу та файлосховища.