Спадщина. Глиняни. Храм Успіння Пресвятої Богородиці. Експедиція 2013 року. Re-master 2024.

Якщо в ваших планах — відвідування не лише "попсових" замків Золотої Підкови, а й менш відомих смаколиків (як-от католицький храм у Вижнянах, в дивних розписах в стилі "Вартової Вежі"), то, можливо, на шляху з Вижнян до Буська варто відвідати старовинні Глиняни. Кажуть, що не дивлячись на велику кількість каменю в цій місцевості та навколишні ліси, тутешні жителі все одно віддавали перевагу житлам з глини. Тому й Глиняни. Вперше вони згадуються в документах від 1379 року, коли Глиняни перейшли у власність польського короля, хоча поселення існувало й раніше. Кажуть, воно старіше за Львів. Відомо ім'я міського старости у 1380 році — такий собі Ян Віндица (Jan Windyca).

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою.

Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!

Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.

Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html

Магдебургію було отримано в 1397 році, з рук Владислава II Ягайло (король часто бував тут починаючи з 1395). Він же передав глинянські маєтності роду Крушельницьких. Про статус королівського міста нагадував і тодішній герб Глинян: золота корона на червоному тлі. До речі, паралельно знайомій нам назві в ті часи вживалося ще одне ім'я поселення — Кручборг (Cruczborg). В XV столітті місто було столицею найменшого на Галичині повіту. В 1462 році ним правив Якуб з Любліна, в 1474 - перемиський каштелян Добєслав Одровонж. В 1578 році Глиняни отримали право на проведення трьох ярмарків на рік.

Через те, що місто стояло на перетині торгових шляхів, справи в місцевих торгівців і ремісників йшли непогано. Але й ординці сунули все тими ж шляхами — а це вже значно гірше. Тому в Глинянах будують замок - теж не мурований: дерев'яно-земляний, зведений в 1603 році, оточений глибоким ровом. Середмістя брали в тісне кільце передміські райони Війтівство, Задвір'я, Долішня, Застав'я, Підзамче, Мельники. Колись саме з Глинян польські монархи рушали до Кам'янця. Читаємо про це у Самійла Величка ...За тим розпорядженням, коли безліч польського платного й посполитого війська зібралося під Глиняни, прибув туди з немалим числом затяжного німецького війська й король...

Місце збору коронного війська та посполитого рушення Руського воєводства — не стільки почесна, скільки обтяжлива місія. Десятки тисяч солдатів і шляхтичів збирались в Глинянах, очікуючи на похід. Після їхніх постоїв навіть ординці не видавалися аж такими страшними...

Після першого поділу Польщі Глиняни потрапили у власність Потоцьких. На той час містечко славилося своєю коноплею, яку експортували аж до Гданська. У 1866 році в Глинянах відкрили школу ткачів — місцеві майстри славилися на всю Галичину. Якийсь час за совєтів Глиняни тішилися навіть статусом райцентру, зараз потроху вони перетворюються з містечка на село. Серед глинянських святинь — стара дерев'яна церква Успіння, де зберігається образ розп'яття кінця XV століття.

Церкву вважають однією з найстаріших дерев'яних церков Галичини, адже її стара частина походить з кінця XIV - початку XV століття. Є версія, що таких храмів у світі збереглося всього шість: два — в Україні (в Глинянах та на Закарпатті), два — у Польщі, один — у Чехії та ще один — в Угорщині. За балачками, сюди приходив помолитися за щасливу долю українського народу гетьман Іван Мазепа, а два старезні ясени на подвір'ї посадив сам Богдан Хмельницький. Церква ґрунтовно перебудована у 1749 році. Під час пожежі 1886 року, коли згоріли всі будівлі Глинян, церква залишилася неушкодженою. Церква особливо стала відомою з 1936 року завдяки самовідновленню і позолоченню запрестольної ікони Розп'яття Ісуса Христа, біля якої впродовж 1936-1939 років відбулося понад 3000 зцілень хворих, які записували до спеціальних книг. У той час церкву відремонтували, а в 1937 році спорудили муровану дзвіницю.

а у 2008 їх було більше. фото Зенон Боровець.

Після другої світової війни церкву закрили та зробили у ній музей килимарства (що ймовірно спасло її від руйнації). Тільки запрестольний золотий образ ніхто не зміг зняти — його просто завісили грубим полотном. У радянський час парафіяни без дозволу відчиняли церкву і проводили богослужіння. Зараз церква в користуванні громади УГКЦ, якій повернули святиню щойно у 2011 році. Церква розташована на передмісті. Вівтарем вона орієнтована на схід, головною віссю паралельно до вулиці. Церква тризуба, однобанна. Центральна нава має форму «пом’якшеного» квадрата. Четвертик нави переходить у восьмерик через кутаси. Восьмерик завершується високою банею, яку вінчає високий світловий ліхтар з маківкою. Вівтар має гранчасту форму. Дзвіниця розташована на південь від церкви. На охоронній дошці дата церкви – 17 століття. Місцеві жителі кажуть – їй 662 роки (на 1990) (виходило б що вона з 1328 року).

Збережений іконостас з першої половини XVIII століття – п’ятиярусний, різьблений, золочений. Верхній ярус його у формі східців. Намісні ікони Св. Миколи та Спаса, ймовірно, датовані зламом XVII-XVIII століттям, дияконські врата та, можливо, царські – 1938 року. В іконостасі є додатковий другий ряд ікон зі зображеннями євангельських подій, які святкують щонеділі «Цвітної Тріоді». Під намісними іконами на тумбах, які фланкують консолі, – сцени з житія: «житія св. Миколи», «Відпочинок на шляху в Єгипет», «Розмова Христа з Никодимом» і «Зустріч Марії та Єлизавети». Царські врата різьблені з чотирма медальйонами з поколінними зображеннями євангелістів. Дияконські двері мають погрудні зображення Богородиці (на північних) та св. Миколи (на південних). Різьба іконостаса – барокова. Цінним є вівтар XVIII століття з запрестольним образом «Розп’яття» у центральній частині. Ікона є в золоченій рамі. Фігура Христа в ореолі на золотому тлі. По краях вгорі над арковим завершенням – рельєфний орнамент. Вгорі на обрамленні напис – «Чудесно врятована ікона».

У травні 2011 року представники місцевої громади почали розбирати стару бляху на дерев’яній церкві, щоб замінити покрівлю та покрити бані храму блискучою “позолоченою” бляхою, хоча це категорично заборонено для дерев’яних храмів. Заборона не стала на заваді блискучості та вирвіглазству й ось, маємо те, що маємо. На час нашого відвідування у 2013 році, колір купола та даху церкви валив з ніг всякого, хто приїжджав відвідати святиню. Але місцевим це було до вподоби...

Декілька фотографій від "Дерев'яні церкви заходу України. Старі світлини фотографії", скоріше за все 1930-1940-х років...

1985. Пам'ятники містобудування та архітектури.

1990. Фото М.І.Жарких.

2006. Фото Зенона Боровця.

Джерела:

https://castles.com.ua/glyniany.html

http://decerkva.org.ua/hlyniany.html

https://www.pslava.info/GlynjanyM_CerkUspinnja,135022.html

https://uk.wikipedia.org/wiki/Церква_Успіння_Пресвятої_Богородиці_(Глиняни)

Дерев'яні церкви заходу України. Старі світлини фотографії

Якщо Ви маєте бажання, і найголовніше маєте на це можливість, то можете приєднатися до фінансування проєкту. Нам дуже приємна і дорога Ваша підтримка.

Княпаємо сюди ===> Посилання для надання фінансової допомоги на підтримку нашого проєкту: на експедиції та існування блогу та файлосховища.