Спадщина. Лікіцари. Церква св. Василя. XVIII століття. Експедиція 2020 року.

Лікіцари – маленьке високогірне село, що заховалося в одній з ущелин на схилах гірського  масиву Полонини Рівної. Село в оточенні букових лісів є найменшим на сьогодні у Закарпатті. Близько 20 осіб постійних мешканців. Казкові пейзажі навкруги, цілюще повітря та віддаленість від цивілізації приваблює до нього міських мешканців і останніми роками декілька подвір’їв були викуплені та відбудовані, але все одно, Лікіцари справляють враження забутого людьми куточка Карпат.

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою.

Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!

Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.

Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html

Перші письмові згадки про село можна знайти у часописах 15 століття. Саме там воно згадується з назвою Лікіцари. Звідки вона походить і її точний переклад достеменно ніхто сказати не може. Місцеві гадають, що назва скоріш має румунське значення, а в буквальному перекладі означає «місце для торгівлі».  За часів Австро-Угорської імперії село назвали Куруцвар, а потім вже назва обросла легендами, мовляв, саме ці території  заселяли народні повстанці куруци. Ще у 60-70 роках за часів радянської влади у селі проживало 350 осіб і було понад 70 будинків. Була навіть початкова школа на 40 дітей, де працювало 2 вчителі. Але складна дорога,  подекуди без твердого покриття, і відсутність роботи, яка б приносила дохід, обумовили відтік населення до Ужгорода і Перечина і поступове вмирання села.

Головною будівлею села, яка приваблює туристів, є старовинна дерев’яна церква св. Василія. Місце під дерев'яну двозрубну церкву давні жителі Лікіцарів (а судячи зі стилю будівлі, це були лемки) вибрали напрочуд вдале: в центрі поселення, на горбку. Гарне місце. Храм, оточений невеликим цвинтарем, видно майже з кожної точки малесенького села. Довкола панують лісисті схили, а над ними величний масив полонини Рівної.

Дата, яку повідомлює охоронна таблиця (1748), не є остаточною і єдиною: навіть на самому храмі є ще дві цифри: 1930 (на вкритій бляхою, а не ґонтом, дзвіниці) і 1980. Ймовірно, тоді відбувалися ремонти храму. Як і в тому таки відбитому на міді тисяча сімсот сорок восьмому: є припущення, що храм виник на початку XVIII століття, а вже в середині століття (у 1748 р. церква була перебудована) набув знайомого й зараз вигляду. Значний ремонт, а, можливо, і часткову перебудову проведено в 1932 році, тоді ж обидві вежі перекрито бляхою.

Церква колись належала ченцям-василіанам. Зараз — селу.

Від тієї старої церкви до сьогодні збереглися зруби стін та шатрові завершення верхів над навою, бабинцем та східним об'ємом. Зведено святиню з ялинових брусів без жодного цвяха. Кутові з'єднання виконані вирубками в простий замок з двобічним вирізом з потаємним прямим шипом. Більший зруб, спільний для нави та бабинця, і менший вівтарний зруб вкриті двосхилим дахом. По периметру храму йде піддашшя, що спирається на випуски зрубів. Піддашшя і дах мають профільований карниз із цільного бруса.

Над бабинцем – невисока квадратна башта з бароковим завершенням. Подібна до башти невелика глава увінчує гребінь даху над вівтарем. Під високим дахом церкви ховаються шатрові перекриття з заломами. Над бабинцем перекриття пласке. Звичайно ж — саме з бабинця виростає невисока декоративна вежа з бароковим дахом.

Церква невеличка, компактна. всередині тісна-претісна: понад два десятки вірян там навряд чи поміститься з комфортом. Інші могли зачекати надворі: тим більш, по всьому периметру Василівської церкви проходить піддашшя, а також профільований карниз з цільного бруса. Підлога в храмі з рваних плит пісковику. В стінах над опасанням всього три малесеньких віконечка. Прицерковну територію оточує низький кам'яний мур.

360º панорама. Для перегляду в повноекранному режимі, з високою якістю, натискаємо на значок Toggle Fullscreen англійською мовою, перший в правому верхньому куті

У 1985 році змінили інтер’єр: настелили дерев’яну підлогу, стіни та стелю обшили картоном, провели електрику. У 1988 році незграбно перефарбовано ікони трирядного іконостаса. Ікони празникового ряду замінено репродукціями.

До речі, ще у 2002 році тодішній голова ОДА наказав зняти з церкви бляху та повернути храму його первісний вигляд. На межі 2007-2009 року бляху таки поміняли на ґонт. Мініатюрна ж каркасна дзвіниця знаходиться на північний схід від святині.

1985. Пам'ятники містобудування та архітектури.

1993. Сирохман М. Церкви України: Закарпаття.

2007. Фото з сайту castles.com.ua

2009. Фото Олени Крушинської

Джерела:

https://castles.com.ua/likitsary.html

https://www.pslava.info/LikicaryS_CerkSvVasylja,117601.html

http://www.derev.org.ua/zakarp/likitsary.htm

http://decerkva.org.ua/zak/likitsary.html

Якщо Ви маєте бажання, і найголовніше маєте на це можливість, то можете приєднатися до фінансування проєкту. Нам дуже приємна і дорога Ваша підтримка.

Княпаємо сюди ===> Посилання для надання фінансової допомоги на підтримку нашого проєкту: на експедиції та існування блогу та файлосховища.