Спадщина. Плугів. Церква Св. Параскеви. Експедиція 2018 року.

Піднявшись до джерел Золотої Липи, опиняємось у найвищій точці Подільської платформи, що лежить між Золочевом і селом Плуговом. Хоча і Плугів, і Золочів входять тепер до складу Львівської області, однак архітектурою й мистецтвом, а також історично вони ближчі до Поділля.

Плугів дуже мальовничо розташований у долині, а церква – на високому пагорбі. Щодо форм зрубів, обрисів бань, ладу пропорцій плугівська церква цілком належить до подільської школи. Її три монументальні бані з одним заломом мають верхи дуже стародавньої форми. Вони повторюють класично строгі силуети сталевих шоломів XII – XIII століття, з гострим шишаком у завершенні, замість ліхтарика в банях ренесансної форми.

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою.

Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!

Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.

Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html

По одній з версії під час одного з визвольних походів проти польської шляхти Богдан Хмельницький проходив зі своїм військом цими теренами. Неподалік від села Плугів, поза озером, їм довелося на декілька днів зупинитися. На третій день невідомо звідки вночі взявся великий польський загін і напав на них. Напад був несподіваний і козацькому війську прийшлося, втративши багатьох воїнів, відступити. Сорок поранених козаків поляки взяли у полон, зв’язали їм руки й ще до світанку вкинули в озеро.

З того часу люди перестали користуватися водою з озера для побутових потреб. Гетьман українського війська наказав поставити біля озера металевого Хреста зі срібними оздобленнями, а неподалік Церкву. Ця старенька Церква стоїть на тому місці й дотепер, а вода з того часу отримала якусь магічну силу.

Церква та дзвіниця розташовані на місці язичницького святилища. Церква св. Параскеви була зведена чи то в 1715, чи то в 1751 році, хоча охоронна настінна табличка повідомляє помилково про 1645. У 1753 році відновлені верхи, знищені бурею. У XIX столітті прибудовані приміщення з півночі до східного і центрального зрубу (останнє розібрано в 1960-х роках), із заходу і півдня — до бабинця.

Дерев'яна, тризрубна, триверха. Побудована з ялинових брусів, обшита ґонтом. Складається з квадратних центрального зрубу і менших бабинця і східного зрубу. До бабинця з заходу примикає витягнутий прямокутний тамбур, з півдня — квадратний притвор; до східного зрубу з півночі прироблено п'ятигранне приміщення. Основні зруби однієї висоти, перекриті великими головами виразного силуету на високому восьмерику, увінчані маківками.

Храм справляє враження своїми верхами, одягнутими в ґонтовий панцир; від них віє подихом сивої давнини (зараз ґонту на куполах нема). В цих формах майстер-тесляр воскресив героїчні образи мистецтва далеких епох.

Споруда оточена опасанням. Композиція мас врівноважена завдяки мірному ритму горизонтальних членувань і незначно більшій висоті центрального верху. Хори розміщені в бабинці та виходять в центральний зруб. У східному і центральному обсягах внутрішній простір відкрито дощенту восьмериків маківок, бабинець перекритий зрубним склепінням, В інтер'єрі — настінні розписи XIX століття.

Інтер’єр храму відповідає його зовнішній архітектурі, він нескладний, але значущий.

Насамперед у ньому привертає увагу стриманість, на тлі якої небаченим багатством барв виграє іконостас. Він невеликий, простих і ясних членувань. На цоколі вміщені ікони, позначені нахилом до жанровості, а над ними – намісні та храмові ікони. Композицію іконостаса утворює ніби восьмиколонний портик, що поділяє його на сім полів, з яких центральне дещо ширше.

В нижньому ярусі містяться царські врата, у верхньому – «Деісус» оригінальної видовженої восьмикутної форми. Між намісним і «молебним» рядами проходить неширокий архітрав, у фризі якого вміщені «празники». Завершується іконостас ажурною різьбою з зображенням пророків та богоматір’ю «Знаменням».

Різьба своєрідна, характерна для середини XVII століття і, очевидно, сучасна храмові. Але виноградну лозу, а особливо листя аканта майстер стилізує до невпізнання. Типаж у нього теж своєрідний, цілком народний. Іоанн Предтеча з «Моління» має вигляд зажуреного селянина, з молитовно нахиленою головою і чолом у зморшках.

Незаможна плугівська громада не могла спромогтися на срібні люстри, свічники й шати. Але плугівські сницарі довели, що краса втілюється не тільки в сріблі та золоті: вони вирізьбили дерев’яну люстру і позолотили її, створивши маленький шедевр декоративного мистецтва. Майстер бездоганно закомпонував вісім фігурних кронштейнів у велике ажурне коло, що переходить у вибагливе формою сферичне прорізне дно з квіткою й шишаком. Щоб замовити такий іконостас, треба було мати високо розвинений естетичний смак, застосовувати надійні художні критерії. Тому цей утвір витримує найсуворішу критику.

Пам'ятка належить до характерних творів галицької школи народної архітектури.

На північний захід від споруди знаходиться дзвіниця. Дерев'яна, двоярусна (четверик на четверику), завершена шатром, каркасної конструкції.

Трошки архівного

1915

1930-i

1968

1970-i

1985

2007

Джерела:

https://www.pslava.info/PlugivS_CerkSvParaskevy,159362.html

http://svitlo.ucoz.ua/publ/4-1-0-48

https://www.castles.com.ua/plugiv.html

http://decerkva.org.ua/pluhiv.html

Якщо Ви маєте бажання, і найголовніше маєте на це можливість, то можете приєднатися до фінансування проєкту. Нам дуже приємна і дорога Ваша підтримка.

Княпаємо сюди ===> Посилання для надання фінансової допомоги на підтримку нашого проєкту: на експедиції та існування блогу та файлосховища.