Спадщина. Звіринецький монастир, печери. Частина 2.

початок - https://uaaheritage.blogspot.com/2024/03/1.html

На думку істориків, причина загибелі печер полягала в руйнуванні монастиря під час одного з численних набігів половців або татар, які спустошували в той час Руську землю. Виходячи з розміщення людських останків уздовж печерного проходу, а також враховуючи той факт, що найбільша їх кількість була виявлена вздовж виходу, можна припустити, що під час одного з таких набігів братія з метою укриття спустилася в печери. Нападники на Київ могли помітити, куди зникли переслідувані; зважаючи вузькості печер, дві - три особи могли довго відбивати напад ворогів; останні, втративши надію взяти переслідуваних живими, засипали печери так сильно, що іноки монастиря виявилися живцем похованими. Вмираючи, вони падали там, де втрачали останні сили. Доказом цього служать знайдені в різних місцях на підлозі печер поодинокі скелети і безліч скелетів у келії при вході, куди, по видимому, зібралися в передсмертну хвилину вмераючі і потім падали один на одного в різних напрямках. Число загиблих 35 чоловік. Живцем поховані гинули, як уже говорилося, і від голоду, і від спраги, і від нестачі повітря повільною болісною смертю.

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою.

Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!

Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.

Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html

Старі фото

Епископ Иоасаф (Жевахов).

Іван Михайлович Каманін, автор першого наукового дослідження про Звіринецькі печери.

Так закінчив своє буття Звіринецький печерний монастир, проіснувавши трохи більше одного століття і не залишивши про себе пам'яті в потомстві, внаслідок лихоліття своєї загибелі та мовчання про те літописів.

Ігумен Валентин, о. Никанор, князь В. Д. Жевахов, гірські інженери С. Г. Коклік, П. Е. Бутенка та скитські ченці, 1914 рік.

Ігумен Валентин і князь В. Д. Жевахов біля входу в печери на початку розкопок 1912 рік.

Ігумен Валентин.

Феодосія Василівна Матвієнко, яка перша вказала за сновидінням місцезнаходження Звіринецьких печер.

Хресна хода з Києво-Печерської Лаври до Звіринецьких печер у 1914 рік.

Але не допустив Бог на століття приховати від людей цю ​​давню святиню нашого народу. Практично відразу після відкриття Звіринецьких печер в 1888 році це місце стало притягувати до себе величезну безліч вірян. Сюди йшли люди прості й інтелігентні, «струджені та обтяжені» з Сибіру, ​​Архангельська, Кавказу — з усіх кінців тодішньої Росії. Першому ігуменові Звіринецького скиту, батькові Валентину, безоплатно допомагали люди різних віків і станів. Про кількість відвідувачів печер можна судити з такого факту: протягом усього часу існування скиту між ними і археологічним товариством, керівником розкопками на Звіринці, не згасав конфлікт, суть якого полягала в тому, що щодня Звіринецькі печери відвідували десятки й сотні паломників, що не могло не позначитися на руйнуванні первозданного вигляду. Безумовно, серед цих відвідувачів були не тільки пусті любителі старовини, але в першу чергу глибоко віруючі люди, уражені суворістю й аскетизмом отшельницького життя Звіринецьких подвижників, що бажали піднести свої молитви перед їх мощами. Багато хто з них залишав записи про свої враження та подяки преподобним за різні благодіяння в «книзі відгуків відвідувачів Звіринецьких печер», але ще більше зберігали свої найпотаємніші почуття глибоко в серці, яке змушувало їх знову і знову повертатися до цього святого місця.

Хресна хода з Києво-Печерської Лаври до Звіринецьких печер у 1914 рік.

Хресна хода з Києво-Печерської Лаври до Звіринецьких печер у 1914 рік.

Вид печер із західного боку, 1914 рік.

Хресна хода з Києво-Печерської Лаври до Звіринецьких печер у 1914 рік.

Хресна хода з Києво-Печерської Лаври до Звіринецьких печер у 1914 рік.

Цей факт не міг не відбитися на церковному шануванні стародавніх жителів Звіринецького монастиря. Збереглися згадки про Звіринецьких преподобних як про місцешанованих київських святих. Очевидно, їх широке церковне шанування почалося після 23 квітня 1914, коли урочистим Хресним ходом з величезним збігом народу і духовенства, за участю двох архієреїв, переносився з Києво-Печерської Лаври напрестольний хрест і дорогоцінна ікона Спаса Вседержителя, подаровані Його Імператорською Величністю церкві-скиту над нововідкритими Києво-Звіринецькими печерами. У цій же церкві зберігалася ікона преподобного Сергія Радонезького, подарована преподобному ченцеві великою княгинею Єлисаветою Федорівною Звіринецьким печерам.

Вхід в печери.

Галерея, що оточувала домову церкву та келії скиту, 1914 рік.

Домова церква Різдва Пресвятої Богородиці з межею святителя Іоасафа Білгородського. Фото початку ХХ століття.

Головний іконостас надпечерного храму в ім'я Різдва Пресвятої Богородиці.

Іконостас у межі заради св. Йоасафа чудотворця Білгородського.

Дивна доля князя Володимира Жевахова, який, як згадувалося на початку розповіді, разом з батьком Валентином стояв біля витоків благородної справи відродження древнього Звіринецького монастиря. Коли він вперше побачив Звіринецькі печери в 1911 році, турбота про їхнє відродження стала центральною в житті князя, не дивлячись на свою зайнятість і положення. За визнанням його ж самого, це місце настільки змінило його життя, що в 1924 році з благословення Святейшего Тихона, Патріарха Московського, в надпечерному храмі він приймає чернечий постриг з ім'ям Іоасаф. З часом, попри безбожний терор і переслідування, ієромонах Іоасаф Жевахов приймає єпископський сан, добровільно прирікає себе тим самим на мученицький шлях, яким пройшов практично весь єпископат Руської Православної Церкви у 20-30 роки XX століття. З 11 років єпископства на волі він пробув близько трьох років, і 4 грудня 1937 року, на Свято Введення в храм Пресвятої Богородиці, у в'язниці Курського НКВС був розстріляний. Священним Синодом Руської Православної Церкви 17 липня 2002 цей щедрий благодійник, полум'яний проповідник і мученик за святу віру був зарахований до лику святих нашої землі.

Напис над похованням прп. Феодора Каліки.

Накреслення імен Звіринецьких ігуменів у ніші над жертовником у печерній церкві.

Лукула в печерах зі стародавнім похованням.

Прикрашений вінцем мучеництва й останній настоятель Звіринецького скиту — Архімандрит Філарет (Кочубей), загиблий від рук безбожників в 1933 році. У 1934 році Звіринецьким печерам належало пережити ще одну катастрофу. Звіринецький скит був зруйнований і печери стали нещадно розкрадатися їх новими відвідувачами. І тільки дивом можна назвати те, що, зазнавши зловісних «безбожних п'ятирічек», опинившись у центрі бойових дій під час Великої Вітчизняної війни, вціливши від численних багатоповерхових забудов новітнього періоду історії Києва, які впритул наблизилися до цього стародавнього пам'ятника, одним словом, переживши руйнування, з якими не порівнялися б ніякі стародавні набіги половців або татар, Звіринецькі печери збереглися до наших днів, і передають нам ту атмосферу, в якій проростало зерно святості, розвинувся у повноплідну ниву сонм святих нашої землі.

Схимницький параман, знайдений під час розкопок печер.

Панагія із ніші ігумена Климента.

Господь зберіг для нашого покоління безцінні мощі Звіринецьких сподвижників, які, як і на початку минулого сторіччя, притягують до себе безліч вірян. Багато хто, відвідавши Звіринецькі печери одного разу, прагне знову приїхати, щоб помолитися в цьому святому місці. Деякі з паломників розказують про ті події, які відбулися в їхньому житті по молитві до Звіринецьких преподобних. Одні дякують за зцілення від якоїсь недуги, інші — за допомогу у важких життєвих ситуаціях. Люди, одержимі бісами, отримують полегшення своїх страждань, приклавшись до мощів в печері. Багато парафіян і паломники можуть засвідчити чудо, яке у тому, що деякі мощі видають пахощі любі, а інші стали рівномірно покриватися маслянистою рідиною, пролежавши до цього багато років в абсолютно сухому стані.

фото Андрія Кірнова

У 1993 році на кафедрі рентгенорадіології Київського медичного інституту були проведені дослідження мощей, що знаходяться у Звіринецьких печерах. Ці дослідження підтвердили стародавність вироблених в печерах поховань, відносячи їх приблизно до Х-XII століть. Крім того, було показано, що всі люди, чиї мощі збереглися у Звіринецькому печерному монастирі, при житті страждали захворюваннями, які вражають організм в умовах високої вологи та холоду. Цей факт ще раз говорить про самовідданість і аскетизм древніх жителів Звіринецьких печер, які, прагнучи підкорити плоть духу, умертвляли своє тіло різними подвигами в непохитній надії воскреснути для славного життя в Царстві Небесному.

На жаль, багато сторінок з історії стародавнього печерного монастиря святого Михайла на Звіринецькій горі й по нині залишаються для нас прихованими. Але навіть і ті відгомони подвигу його древніх жителів, які крізь століття донесли до наших днів Звіринецькі печери, складають в душах вірян почуття глибокого і побожного трепету перед святістю життя тих, чиї мощі зберігає це святе місце.

Молитвами сонму преподобних і мучеників, очистили свої душі подібно золоту в горнилі в убогих печерах стародавнього Звіринецького монастиря, Господь нехай очистить нашу землю від гріховної скверни та затвердить на ній Святу Православну Віру непохитно від всяких єресей і розколів на віки віків.

Шановні Звіринницькі ікони

Звіриницький хрест

Стародавнє зображення хреста у Звіринецькій печерній церкві.

Імена подвижників благочестя Звіринецького монастиря *:

Священномученик Іоасаф (21 листопада / 4 грудня)

Святитель Леонтій, єпископ Ростовський (23 травня / 5 червня)

Святитель Михаїл, єпископ Юріевскій (6 вересня / 19 вересня)

Святитель Міна, єпископ Полоцький (20 червня / 3 липня)

Преподобний Маркіян, ігумен Звіринецький (25 жовтня / 7 листопада)

Преподобний Софроній, ігумен Звіринецький (11 березня / 24 березня)

Преподобний Климент, ігумен Звіринецький (25 листопада / 8 грудня)

Преподобний Мануїл, ігумен Звіринецький (17 червня / 30 червня)

Преподобний Лазар, єпископ Переяславський (6 вересня / 19 вересня)

Преподобний Феодор Каліка (17 Лютого / 2 березня)

Преподобний Іоанн Звіринецький (24 червня / 7 липня)

Преподобний Андронік Печерник (17 травня / 30 травня)

Священномученик Філарет, архімандрит Звіринецький (1 декабря / 14 грудня)

Преподобномученика києво-звіринецькі, від половців убієнні (20 липня / 2 червня)

За встановленою в Свято-Троїцькому Іонинському Київському монастирі традицією святкування на честь собору всіх преподобних Звіринецьких вчиняється у 5-у Неділю Великого Посту.

Джерела:

Киевское слово. №508 от 14.10.1888г.

И.М. Каманин. Зверинецкия пещеры в Киеве (их древность и святость). К. КПЛ. 1914. С. 23.

Н.В. Архангельский. Новооткрытыя Зверинецкия пещеры в Киеве (древняя обитель св. Михаила). К. 1915. С. 6.

Серапион, иером. Новооткрывающияся древния пещеры в Киеве, на Зверинце. Одесса. 1913. С. 1-16.

И.М. Каманин. Указ. соч. С.24-28.

Е.А. Воронцова. Становлення, розвиток та відтворення Звіринецького печерного комплексу. Дисертакія на здобуття наукового ступеня Кандидат історичних наук. К. 1996. С. 29-31.

Там же. С. 31.

И.М. Каманин. Указ. соч. С. 129.

Серапион, иером. Указ. соч. С.11.

А.Д. Эртель. Древния пещеры на Звнринце в Киеве. К. 1913. С. 45-46.

А.Д. Эртель. Там же. С. 15.

Н.В. Архангельский. Указ. соч С. 10.

Н.В. Архангельский. Там же. С. 13-14.

И.М. Каманин. Указ. соч. С. 59-66.

Е.А. Воронцова. Указ. соч. С. 24.

И.М. Каманин. Указ. соч. С. 39-42

Андроник ( Трубачев ) игум. Святая Русь. Хронологический список канонизированых святых, почитаемых подвижников благочестия и мучеников Русской Православной Церкви (ІХ-серХІІІ в.) дополнение к книге Митрополита Макария (Булгакова) История Русской Церкви. М., 1995.Т.2. С. 650.

И.М. Каманин. Указ. Соч. С. 40-41.

Н.В. Архангельмкий. Указ. соч. С. 15-17.

И.М. Каманин. Указ. соч. С. 42-44.

Андроник (Трубачев), игум. Указ. соч. С. 650-651.

И.М. Каманин. Указ. соч. С. 46-47.

А.Д. Эртель. Указ. Соч. С. 24.

И.М. Каманин. Указ. соч. С. 47-53.

Н.В. Архангельский. Указ. соч. С. 19-22.

И.М. Каманин. Указ. Соч. С. 46-47

А.Д. Эртель. Указ. соч. С. 16.

Е.А. Воронцова. Указ. соч. С. 42-73.

ЦГИА Украины. Ф. 260. Оп. 1. Дел. №74.

Толстой. История Русской церкви. Из-во Валаамского монастыря. 1991. С. 690.

Андроник ( Трубачев ) игум. Указ. соч. С. 650.

Минея. Месяц Иуний. Служба в неделю 2-ю по Пятидесятнице, Всех святых, в земли российстей просиявших. На литии молитва: Владыко многомилостиве... Московский Сретенский монастырь, из-во «Правило веры». 1996. С. 578.

Е.А. Воронцова. Указ. соч. С. 51.

Н.В. Архангельский. Указ. соч. С. 11.

ЦГИА Украины. Ф. 260. оп. 1. Дело № 31

Архивно-следственное дело №3742 епископа Иоасафа (Жевахова Владимира Давыдовича) из архива УФСБ по Курской области.

И. Александров. Частичный список погибшего духовенства г. Киева. Вісник прес-служби УПЦ. №11. С.58.

Е.А. Воронцова. Указ. соч. С.125-134.

http://www.zvcaves.com.ua/index.php?option=com_frontpage&Itemid=1

http://muph.livejournal.com/358173.html

Якщо Ви маєте бажання, і найголовніше маєте на це можливість, то можете приєднатися до фінансування проєкту. Нам дуже приємна і дорога Ваша підтримка.

Княпаємо сюди ===> Посилання для надання фінансової допомоги на підтримку нашого проєкту: на експедиції та існування блогу та файлосховища.