Спадщина. Гонятичі. Церква св. Пантелеймона. 1872 (1802, 1875). Експедиція 2020 року.

Вважається, що село має джерела із давньорусь­кого періоду, а його назва походить від власного імені господаря Гонята, діти й спадкоємці якого називалися Гоняти, а вже поготів витворилося ймення самого поселення — Гонятичі. Першу письмову згадку про тутеш­ню місцевість під назвою Гонятичі маємо із 1453 року. Остання дата пов'язана із суперечкою між власником сусіднього села Вербіж, яким володіла Львівська римсько-католицька капітула й орендарем с. Гонятичі, що тоді належало королівській родині, за право володі­ння відповідними ділянками землі. Ще одна згадка — грамота ко­роля Сигізмунда I від 3 грудня 1537 року говорить про передачу с. Гонятичі теж у власність цієї ж капітули. У такому статусі воно, як і його сусіди — села Вербіж, Кагуїв та Черкаси, перебувало аж до осені 1939 року.

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою.

Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами! Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.

Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html

Нелегку долю села сповна розділила його церква, перший за­пис про яку зберігся із 1649 року. Це сталося тоді, коли вщент згоріло село разом із храмом Божим. В 1617 році коштом панського двору вже у нових Гонятичах знову постав Божий храм. Щоправда, безпосередній опис церковиці зберігся в матеріалах єпископської візитації за 1733 рік. Звідси дізнаємося, що це була невеличка, але дуже ошатна дерев'яна церква святого великомученика Пантелеймона.

Тодішня ж церква у Гонятичах мала троє вікон — два оправлені оловом, а одне — деревом. Царські ворота були столярної роботи, мали належно намальовані образи святих Церкви Христової) Зображення ликів апостолів були на полотні. Вівтар за розмірами невеликий, а престол з антимінсом накривався трьома білими обрусами (скатертинами). Взагалі ж церква мала всі необхідні книги предмети культового вжитку для проведення Богослужінь, виконання християнських обрядів і таїнств, духовних треб селян.

На жаль, доля і цієї церкви, як і тогочасного села, теж не повністю досліджена. А ось про іншу церковну споруду, що, очевидно, стоїть на сучасному місці відомо значно більше. Чимало дослідників стверджують, що відлік свого існування вона має із 1802 року. Зокрема, такої думки дотримуються автори енциклопедичного словника «Митці України» (Київ, 1992). Про цю сакральну споруду говорить тогочасний інвентарний опис (1810). Таким в основному він дійшов і до нашого часу.

Храм зведений з дубового дерева довжиною 6, а шириною — 2,6 сажнів, має 3 вікна, одне з металевими ґратами у вівтарі. Одностулкові дубові двері кріплені на залізних завісах. У центральному вівтарі — ікона Матері Божої Ченстоховської намальована на де­реві, а у бічному — відтворені образи вселенських вчителів і святи­телів Церкви Христової — Василія Великого, Івана Золотоустого та Григорія Богослова.

Іконостас храму донині має намісні ікони — Ісуса Христа, Бо­жої Матері, св. Миколая Чудотворця та св. Пантелеймона. Тут же відтворені лики 12 апостолів, 4 пророків та сцени на тему земного життя Ісуса Христа. Для традиційних процесій парафіяни послуго­вуються вівтарним різьбленим дерев'яним хрестом, мальованим хрестом та іконою Христа-Спасителя на дереві, іконою «Пристрасті Христа» на полотні. Згідно з описом інвентарю церкви 1810 року, у храмі були позолочена скринька-дароносиця та олов'яна чаша. На церковному подвір'ї до Служби Божої парафіян закликали три дзвони вагою 60, ЗО і 25 фунтів.

Отож, повертаючись до джерел церкви 1802 року, відколи гово­риться саме про цю сакральну будівлю, мешканці села, вихідці з нього та їх чисельні гості цьогоріч урочисто вшанували її 200-ліття. Заодно ж треба зауважити, що деякі матеріали подають інші дати зведення храму, а саме — 1872 та 1875 роки. Очевидно, що й тут остаточне слово за дослідниками. Радянська влада силоміць закрила церкву, знищила дзвони. Та наприкінці 80-тих років вже минулого століття село відродило храм Божий, організували людей на ремонтні роботи храму, упорядку­вали прилеглі до нього території.

1989. Фото М.І.Жарких.

Дерев`яна церква знаходиться на східній околиці села, за мостом, під яким проходить залізниця. Тризрубну церкву вінчають три шоломові бані з ліхтарями та маківками на високих світлових восьмериках. Карнизи та кути зовнішніх стін бабинця, нави й вівтаря виділили темним кольором. На жовтому фоні стін, сприймається конструктивно. Оригінальна дзвіниця відсутня (замість неї мурована). Поруч розташований цвинтар.

1992. Фото І. Синкальського.

На жаль, нам не пощастило попасти всередину церкви, так що, якщо хтось має будь-які фото чи відео інтер'єру церкви — будь ласка, надсилайте нам, або публікуйте в коментарях.

Джерела:
https://honyatychi.ucoz.ua/index/odna_dolja_sela_i_cerkvi/0-34
http://decerkva.org.ua/honiatychi.html
https://www.pslava.info/GonjatychiS_CerkSvPantelejmona,210648.html

Якщо Ви маєте бажання, і найголовніше маєте на це можливість, то можете приєднатися до фінансування проєкту. Нам дуже приємна і дорога Ваша підтримка. 

Княпаємо сюди ===> Посилання для надання фінансової допомоги на підтримку нашого проєкту: на експедиції та існування блогу та файлосховища. 

Дякуємо всім не байдужим до нашої Архітектурної Спадщини та нашого проєкту "Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина”. 

Підписуйтесь на сторінки проєкту на: 

Patreon 

Twitter 

Telegram 

Instagram 

Технічні партнери проєкту:

найпрофесійніший сервіс з ремонту квадрокоптерів та багато якого іншого обладнання в Україні  

 та

 

 

хмарне сховище для синхронізації файлів між комп'ютерами, мобільними пристроями та веб-аккаунтом, яке надає користувачам 1 ТБ для зберігання фото, музики, відео, різних файлів і документів.

ну як то, так =))

P. S. A cup of hot, strong coffee won't hurt with our project! Come on! It's only a dollar!

P R E S S ===>>> and support us!

P.S. ПРОЕКТ НЕ ЗАЙМАЄТЬСЯ ЗБОРОМ КОШТІВ І ПОЖЕРТВ НА РЕМОНТИ, РЕСТАВРАЦІЇ ТА РЕКОНСТРУКЦІЇ ОБ'ЄКТІВ АРХІТЕКТУРНОЇ СПАДЩИНИ, ПРО ЯКІ МИ РОЗПОВІДАЛИ ТА РОЗПОВІДАЄМО У СВОЇХ СТАТТЯХ. Це є прерогативою місцевих органів, громад, громадських об'єднань чи благодійних фондів.