Спадщина. Церква-донжон у Сутківцях. Стаття Ольги Пламеницької.
"... церква відновлена за проектом реставрації Євгенії та Ольги Пламеницьких, розробленому в 1990 (Е.Пламеницька) і 2007 року (О.Пламеницька). Реставраційні роботи 1-ї черги проведені в 2007-2010 рр. під науковим керівництвом О.Пламеницької. Їм передувала багаторічна і кропітка дослідницька праця. Однак, реалізація проекту не завершена і вимагає продовження. Зокрема, потрібно зняти цементну штукатурку зовні і всередині церкви (результат "ремонту", проведеного священиком), покрити її вапняною, "дихаючою" штукатуркою. В інтер'єрі потрібно завершити відновлення оборонних галерей, замінити тимчасове (прогниле) перекриття підлоги першого ярусу і обладнати в підвалі музей, розкрити в першому ярусі фрески ХVI ст., Безжально знищені цементною штукатуркою (вони були в прекрасному стані, але шар цементного розчину видаляється разом з древнім живописом, який тепер повністю зберегти не вдасться). Також потрібно закінчити відновлення огорожі навколо церкви і відтворити дзвіницю, що стояла в огорожі. Крім того, розроблено проект благоустрою території, в результаті реалізації якого навколо церкви з'явиться невеликий парк. (Всі швидко звикли до нового вигляду церкви і якось відразу його прийняли, визнавши за історичний. Реставратору це особливо приємно - коли глядач не відкидає реалізований в натурі проект і не зараховує його до фальшивок. Це означає, що реставрація достовірна, тобто викликає емоційну довіру глядача. Це, мабуть, і є головна мета рествараціі) .... " Ольга Пламеницька.
Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!
Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.
Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html
Перша писемна згадка щодо Сутківців датується 1407 р. В цьому році польський король Владислав Ягелло дав своєму васалові Хотькові Кроату містечко Ярмолинці, в околицях якого знаходяться Сутківці. 1447 р. син Кроата Олехно (Олександр) збудував в Ярмолинцях регулярний в плані замок, котрий став уже другим в містечку. При розподілі спадщини між синами Олехна перший, Дахно, отримав Ярмолинці, другий, Федір — Сутківці.
Назва села — Сутківці — уже сама в собі містить топографічну характеристику давнього поселення. Слово “сутки” означає вузький прохід, проміжок між двома будівлями чи парканами, вузький коридор чи провулок. Приміром, у вірменських актах Кам’янця-Подільсько- го XVI ст. так називали прохід між сусідніми міськими садибами. У Сутківцях топографічна ситуація цілком відповідає етимології назви. В межах південної частини села р. Ушиця підковою охоплює два миси, розділені долиною потічка, що впадає в Ушицю. На кінцях мисів знаходяться церква та замок, фланкуючи долину, в якій, за подільською традицією, під прикриттям пагорбів, розміщувалося поселення. Взаємне розташування церкви та замку і невелика відстань між ними засвідчують те, що вони являли єдиний оборонний комплекс, призначений для захисту поселення, укритого від ворога в “сутках”.
Замкові у Сутківцях присвячено наукову розвідку, що висвітлює його будівельну біографію — починаючи від мисового городища XIV ст. і завершуючи регулярним в плані укріпленням з наріжними баштами-пунтоне.
Щодо оборонної Покровської церкви інформація історико-літературних та архівних джерел виявляє розбіжності. Разом з тим, проведені в останні роки архітектурно- археологічні дослідження виявили низку її особливостей і значно змінили уявлення про будівельну еволюцію пам’ятки.
Покровська церква збудована з каменя-вапняку на плані квадрифолію з чотирма напівкруглими об’ємами, розташованими навколо масивного двоярусного четверика і перекритими конхами. Склепіння конхи над апсидою зроблене з каменя (з місцевими ремонтами цеглою-пальіївкою), склепіння решти конх та центрального четверика — виключно з цегли-пальцівки.
Унікальна серед українських храмів система склепінь четверика опирається на центральний стовп. Лапідарний двоярусний об’єм квадрифолію увінчує по периметру парапет з бійницями-машикулями. (Іл.1)
І. Могитич датує появу церкви-твердині кін. XIII — початком XIV ст.. Г. Логвин, солідаризуючись з Є. Сіцінським та А. Нєкрасовим, датує храм XV ст., О.Чоловський відносить його до XVI ст., І. Грабар — до XVI — початку XVII ст.
Є. Пламеницька в 1970— 1980-ті роки, здійснивши грунтовні дослідження храму, встановила різночасовість будівництва центрального четверика з апсидою та трьох напівкруглих об’ємів і перелатувала перший будівельний етап XIV ст. 112. а згодом — кінцем XIII ст. Вона також запропонувала концептуально відмінну від загальноприйнятої будівельну історію храму. На жаль, дослідниця не встигла опублікувати матеріали досліджень; конспективний виклад їх було здійснено автором цієї статті.
Щодо функціонально-типологічних прототипів Покровської церкви дослідники мають різні погляди. Священик Й. Стрельбицький зазначав, що поява цієї споруди як “фортеці” була пов’язана з періодом татарських набігів і згодом вона перетворилася на церкву. Г. Логвин розглядав церкву як високохудожній зразок оборонного храму. І. Могитич проводив типологічну паралель з квадрифолієм у Побережжі під Галичем і мотивував її появу потребою оборони від татарських набігів. Й. Стржиговський та М. Драган пов’язували тип храму з вірменськими впливами, а Є. Сіцінський, не заперечуючи його вірменського походження, вважав, що в Україну він потрапив із заходу. В. Вечерський, грунтуючись на дослідженнях Є. Пламеницької, виключає сутковецький храм з типологічного ряду тетраконхів. Ю. Диба розглядає церкву в колі аналогів храмів-ротонд. С. Боньковська шукає паралелі сут- ковепького тетраконху в місцевому храмобудівництві, а також у каплицях-ротондах XI—XIII ст. Угорщини та Польщі, однак робить хибний, як доведемо нижче, висновок, що “у національному храмобудівництві утверджується започатковане сутківецькою церквою-твердинею знамените українське “п’ятиглавіє” (п’ятивершя)”.
У 2006—2008 рр. в перебігу реставрації церкви в Сутківцях автором цієї статті було продовжено дослідження, розпочаті Є.Пламеницькою. Важливість отриманих результатів спонукає до публікації їх у ширшому форматі. Наразі ж предметом статті є один із аспектів, що стосується первісного функціонального призначення споруди.
Об’ємно-просторова структура церкви є центричною. В історії архітектури відомо багато центричних за планом церков, а також церков, в архітектурно-просторовій структурі яких використовуються стовпи; втім, конструктивно вони завжди виконують функцію підбанних опор, залишаючи центр храму вільним. Зокрема, тетраконхові храми здебільшого мають центральний купол або зімкнуте склепіння над центральним об’ємом(Іл.2). Проте, в історії архітектури немає жодного прикладу, де поодинокий стовп був би розташований в центрі храму. Це суперечить концепції руху в храмі під час літургії. Отже, наявність конструктивного центрального стовпа є винятковою особливістю сут- ковецької церкви, не властивою для сакральних споруд. Другою її особливістю є підвищення центрального стовпа над склепіннями І ярусу. Про це промовисто засвідчують залишки стовпа вище пазух склепінь, в рівні підлоги II ярусу(Іл.3). Якби стовп на II ярусі був відсутній, конструктивна схема виглядала б інакше(Іл.4). Отже, немає сумнівів, що стовп служив для опирання конструкцій первісного даху центричної структури.
У зв’язку з втратою стовпа форма даху зазнала принципових змін. Фотографії кінця XIX ст. фіксують на сутковецькому храмі двосхилий дах з гребенем по осі схід—захід та уступчастими щипцями над східною та західною стінами четверика (Іл.5). Втім, вартою уваги є нотатка Й. Стрельбицького, котрий 1856 р. зауважував, що верх щипців надмуровано з цегли над кам’яними стінами. Дослідженнями встановлено, що цегляні щипці (не збереглися) було поставлено на східну та західну стіни центрального четверика, які в рівні II поверху не мають перев’язі з кутами четверика(Іл.6). Отже, як східну і західну стіни, так і щипці над ними не можна вважати первісними. Вочевидь, конструкція двосхилого даху над четвериком, котру маємо на фотографіях кінця XIX ст., є не сумісною з центральним стовпом, який передбачає дах у формі намету. Таким чином, щипці з’явилися вже після руйнації стовпа; це
сталося, вірогідно, водночас з руйнацією верху парапету машикулів споруди.
Важливим висновком досліджень є встановлення різночасовості центрального четверика та північного, західного й південного об’ємів, перекритих в І ярусі конхами. Цей висновок грунтується на відсутності перев’язей стін центрального та бічних об’ємів в рівні верхнього і нижнього ярусів церкви та підмурків. Під час зведення північного та південного напівкруглих об’ємів в підмурках стін четверика, як показали дослідження, було прорубано широкі отвори на ширину крипт, що підтверджує наявність виразних слідів зрубаних торців стін(Іл. 7). Підземний простір квадрифолію спочатку використовувався, про що свідчить його пізніша одноразова засипка, в якій було вимурувано склепінчасті крипти.
Найхарактернішою особливістю церкви є конструкція третього оборонного ярусу з наріжними круглими бартизанами та парапетом машикулів по периметру храму, змурованих з цегли-пальцівки. Якщо парапет машикулів зберігся лише частково на висоту близько 1 м, то бартизани, перекриті мініатюрними цегляними баньками, — на повну висоту 2,25 м. У стінах бартизан також збереглися машикулі. Втім, незбіг рівнів, на яких вмуровано опорні кронштейни машикулів у бартизанах та в парапетах напівкруглих об’ємів, відсутність перев’язі між парапетними стінками й бартизанами, а також відмінність архітектурного вирішення їх (в бартизанах кронштейни виступають поза лице стін, а в конхах вмуровані в площині парапетів) свідчить про різночасовість зведення бартизан і парапетів машикулів. У кожній з бартизан було по три бійнички для спостереження та обстрілу. Дві з них (бічні) нині замуровані, оскільки направлені в примикаючі стіни парапетів(Іл.8). Це можна пояснити лише тим, що четверик з бартизанами існував ще до появи напівкруглих об’ємів з парапетами машикулів [24]. Цей висновок підтверджується відмінністю типорозмірів цегли-пальцівки в бартизанах (26x14x7 см) та парапетах машикулів (26х 12,5x6 см).
Дослідженнями встановлено відмінність груп розчинів, на яких зведено четверик з апсидою, перекритою кам’яним склепінням, та бічні напівкруглі об’єми з цегляними склепіннями. Розчини четверика та апсиди мають світло-сірий колір і належать до типу вапняно-карбонатних, зі значною кількістю заповнювача (карбонатного піску), рівномірно розподіленого у полі вапняного в’яжучого. На ідентичному розчині змуровано південно-східну стіну сутковецького замку, яка ідентифікується як первісне укріплення городища на замковому мисі. Три бічні напівкруглі об’єми навколо четверика змуровано на вапняно-карбонатному розчині темно-вохристо-сірого кольору комковато!' структури, де поряд з карбонатним піском у заповнювачі присутні уламки цегли, фракції вугілля, деревини, глинисто-землистих агрегатів, а в’яжуче зустрічається у вигляді незагашених грудочок. Цей тип розчину паралелізується з основним типом розчинів, на яких змуровано стіни й башти-пунтоне сутковецького замку, датованого другою половиною XV ст.
Поява центрального стовпа в сутковецькому храмі, судячи з ідентичності розчинів, синхронна до спорудження бічних напівкруглих об’ємів. Проте навіть на цьому етапі сакральна функція споруди як домінуюча є ще доволі проблематичною з огляду на неканонічність постановки стовпа як опорної конструкції перекриття в центрі храму, а також враховуючи розвинену оборонну систему II та III ярусів з бійницями, машикулями та залишками опорних конструкцій для бойових галерей, влаштованих в пазухах склепінь водночас із зведенням їх.
Саме оборонним спорудам притаманна система перекриття з опиранням на центральний стовп; приклади таких рішень збереглися як у версії склепінчастих, так і балкових перекриттів. Найближчими аналогами оборонних споруд зі стовпами для опирання перекриттів є башти у Кам’янці-Подільському (Стефана Баторія, Нова Західна в замку) та замках Меджибожа і Бережан.
Таким чином, висновок про різночасовість четверика з апсидою та бічних північного, південного й західного напівкруглих об’ємів, зроблений Є. Пламеницькою на підставі дослідження підмурків та І ярусу храму, доповнюється даними щодо приналежності чотирьох наріжних бартизан до етапу самостійного функціонування центрального об’єму. Це промовисто засвідчує, що четверик з наріжними бартизанами з’явився раніше і мав оборонне призначення. Найвірогідніше за все він був оборонною вежею-донжоном на мису. Така функція була цілком виправданою в умовах розташування поселення на Кучманському шляху.
Прямим аналогом вирішення квадратної вежі з бартизанами є вежа- дзвіниця вірменської церкви св. Нігола в Кам’янці-Подільському, частково перебудована у XVIII ст. Наявність консольних бартизан на кутах верхнього ярусу дзвіниці зафіксована на гравюрі XVII ст.(Іл. 9) і є характерною для середньовічних башт різного призначення — донжонів, міських надбрамних веж тощо (Іл. 10).
Церква в Сутківцях демонструє архаїчний прийом склепінчастого перекриття з опиранням на центральний стовп, прямим аналогом якого можна вважати квадрифолієву вежу-донжон в Етампі (Іль де Франс), датовану XII ст (Іл. 11а).
Отже перший висновок за результатами досліджень полягає у наявності в будівельній історії сутковецького храму раннього “безконхового” етапу, на якому існувала квадратна в плані башта зі східною екседрою та наріжними бартизанами (Іл. 11а). Другий висновок полягає у домінуванні оборонної функції на етапі розбудови в XV ст. квадратного донжона і перетворення його на квадрифолій, завершений парапетом з бійницями-машикулями (Іл. 11б). Не виключено, шо вже на етапі спорудження квадрифолія з’явилася його друга, сакральна функція; адже не можна ігнорувати інформацію про існування в церкві дзвону з датою “1476”, про який згадується в історико-літературних джерелах.
Втім, належить визнати, що на цьому етапі фортифікаційний компонент ще виразно домінував. У такому вигляді квадрифолій проіснував до останньої чверті XVII ст., коли Поділля потрапило під владу турків. На цьому етапі, вірогідно, відбулася руйнація верхньої частини парапету машикулів та центрального стовпа в рівні II ярусу. Лише у XVIII ст., після повернення Поділля до Польщі, з’явилася надбудова псевдоготичних щипців на кшталт костьолу(Іл. 12в). У середині XIX ст., після переходу Поділля під владу Російської імперії, завершення храму було знову змінене на п’ятиверхе з дзвіницею над притвором в дусі російської православної традиції (дів. іл. 1).
В історії архітектури України пізнього середньовіччя відомим, хоч і слабо дослідженим, є явище інкастеляції — пристосування храмів до оборони. Вартим не меншої уваги є недосліджене зворотне явище, яке умовно можна назвати “сакралізація” — пристосування давніх оборонних споруд під храми. Поряд із сутковецьким донжоном найближчим прикладом такого перетворення є церква у сусідньому селі Шарівка, також на Кучманському шляху, де оборонна башта XIV ст. після добудови триконхового храму перетворилася на церковну дзвіницю (за даними досліджень Є. Пламеницької).
Досліджуючи оборонні споруди типу донжонів, варто придивитися до масивного мурованого “Борисоглібського квадрифолію” на полі “Мурованка” у Побережжі під Галичем, датованого другою половиною XII ст., що має зовнішній діаметр понад 20 м та стіни завтовшки близько З м., а також просліджується його вражаюча типологічна подібність до донжону в Етампі (Іль де Франс) кінця XII ст. (Іл. 11).
У контексті зроблених висновків набуває особливої ваги зауважене І. Могитичем поширення на Галичині й Волині в XI—XVI ст. мурованих оборонних веж. На нашу думку, географію цього явища можна розширити, залучивши до ареалу їхнього розповсюдження терени, де за часи сформувалася потужна система фортифікацій, яка в ХІУ-ХУІІ ст. стала надійним “подільським щитом Європи”.
Джерело - Стаття О. Пламеніцької "Церква-донжон у Сутківцях" в pdf-е
Княпаємо сюди ===> Посилання для надання фінансової допомоги на підтримку нашого проєкту: на експедиції і існування блогу та файлосховища.
найпрофесійніший сервіс з ремонту квадрокоптерів в Україні
ну як то так =))
Коментарі
Дописати коментар