Спадщина. Городенка. Церква Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці. Експедиція 2016 року.
Як свідчить фундаційний акт від 22 серпня 1743 року, коштом графа Миколи Потоцького (1712-82), воєводи Белзького, старости Канівського, в його «місті дідичному, Городенці» розпочато будівництво храму Непорочного Зачаття Діви Марії та монастиря місіонерів. На будову храму йшли доходи із сіл Городниці, Поточища, Слобідки, Луки, Незвиська, Герасимова включно з «....полями, ріллями, ланами, обшарами, пасовиськами, вигонами, луками, сіножатями, лісами, запустами, зарослями, ріками, млинами, корчмами, броварями, дворами, будинками, перевозами на Дністрі, підданими тяглими та пішими, їх роботизнами, чиншами, данинами, десятинами». У 1757 році фундацію затвердили львівські архиєпископи Вацлав Сєраковський та Микола Вижицький.
Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою.
Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами! Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.
Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html
Неординарна постать фундатора храму вартує певної уваги. Микола Потоцький (1712-82) - представник одного з наймогутніших і найбагатших у тодішній Речі Посполитій магнатських родів, знаний тим, що у своїх величезних маєтках будував численні храми — як римо-, так і греко-католицькі. Він став легендарною постаттю як для сучасників, так і для майбутніх поколінь.
У молоді літа Микола Потоцький навчався у Львівській єзуїтській колегії, добре знав історію, літературу, перекладав трактати з латини. Після смерті свого батька Стефана Потоцького (помер у 1726 р.) він успадкував великі маєтності. Мав власне надвірне військо, служити в якому багато шляхтичів вважало за честь. Знехтував державною кар’єрою. Граф був палким прихильником «шляхетської вільності» (правильніше — анархії), одним із чільних учасників Барської конфедерації 1768 року — виступу частини магнатів та шляхти проти короля Станіслава-Авґуста. Канівський староста вів розгульне, авантюрне життя, немало дошкуляв своїм шляхетним сусідам, не цурався хмільних напоїв та жіночого товариства. Мав дивакувату звичку перевдягатися в лахміття старця і ходити молитися на околиці Бучача до скульптур Діви Марії та чеського святого Яна Непомука. Такі походи зазвичай закінчувалися різними пригодами, обростали легендами й анекдотами.
Зі своїх великих володінь Микола Потоцький найбільше любив Бучач і Городенку, до розвитку і розбудови яких доклав багато зусиль. Стараннями графа в Городенці в 1740-60 роках постали величний храм Непорочного Зачаття Діви Марії та церкву Успіння Пресвятої Діви Марії, розширено Вірменський костел, даровано численні привілеї тогочасним дерев’яним церквам — дев’ятьом міським і двом монастирським, єврейській громаді надано ділянку під будівництво Великої синагоги. Тоді ж через глибоку долину потоку Ямгорів вимурувано з каменю три арковий міст (від чого і походить його назва - «Три мости») - своєрідний символ Городенки та, можна сказати, її гордість, оскільки ця споруда належить до найстаріших в Україні. У місцевості Піддовга, що між Чернятином і Вікном, Микола Потоцький звів палац, який до нашого часу не зберігся.
Завдяки ідеї побудови величного храму в Городенці до Галичини на запрошення мецената Потоцького прибув видатний архітектор Бернард Меретин, який дещо пізніше звів собор св. Юра у Львові, ратушу, Успенський костел і Покровську церкву в Бучачі, Успенську церкву знову ж таки в Городенці (після 1759 року завершив будівництво Мартин Урбанік), храм у Годовиці на Львівщині, декілька кам’яниць на площі Ринок у Львові. Разом з Меретином у Городенці працював його учень Петро Полейовський. Уже пізніше, в 1770-х роках, консультуючи будівництво Успенського собору Почаївської лаври, останній рекомендував перекрити бокові каплиці «овальним склепінням, як у Городенці та інших нових будівлях».
До городенківської будівельної «фабрики» на запрошення Миколи Потоцького прибули львівські цехові мулярі, які мали організовувати роботу. Історія зберегла імена декотрих цехмайстрів, які зводили архітектурний ансамбль у Городенці, — Іван та Андрій Ороновичі, Іван Зелінський, Войцех Спутовський, Мартин Крупський, Андрій Годебський, Шимон Піщак, Матвій Кавуля, Христофор Думич, Йосиф Галюшкевич. Будівництво костелу Непорочного Зачаття Діви Марії у Городенці завершено в 1760 році, вже після смерті архітектора, тоді ж, 2 липня, його освячено. Храм зведено у кращих традиціях баварсько-австрійсько-чеської та італійської архітектурної школи й належить до найкрасивіших споруд стилю пізнього бароко в Україні та, мабуть, і в Центральній Європі. Дослідник Збіґнєв Горнунґ вважав, що городенківський костел типологічно близький до костелів у Зальцбурзі (Австрія) - колегіатського та Св. Трійці, побудованих архітектором Фішером фон Ерлахом.
При зведенні храму (а також при наступних будовах) Бернард Меретин співпрацював з талановитим та загадковим скульптором, творчість якого є феноменом, що не має аналогів у європейському мистецтві, — Йоганом-Ґеорґом Пінзелем (Пільзе, Пільце, 1720-ті-1761), німцем за походженням, автором шедеврів пластики бароко, які характеризуються надзвичайним пафосом та експресивністю. Про скульптора майже нічого не відомо, його імені немає у списках європейських митців того часу. Ми знаємо лише, що одружився він у Бучачі з удовою Маріаною Кейтовою та прожив на світі ледь понад 30 років, устигнувши створити чимало неперевершених скульптурних шедеврів. Завдяки вдалій співпраці Йогана Пінзеля з архітектором Бернардом Меретином у спорудах останнього якнайповніше проявився синтез двох мистецтв — архітектури та скульптури.
Церкву Непорочного Зачаття Діви Марії прикрашало п’ять вівтарів і близько 30 скульптур роботи визначного митця. Скульптури-колоси головного вівтаря були найбільшими з будь-коли виконаних Пінзелем, сягали висоти понад два метри. В його нижньому ярусі містилися фігури святих Йосифа, Анни, Єлизавети та Якима. На верхівках двох колон вклякали два великих ангели, а два менших утримували завислі в повітрі капітелі без колон. Останнє композиційне вирішення несе в собі неабияку оригінальність. Лівий боковий неф містив вівтар Святої Трійці з рельєфом Спасителя, скульптурною композицією «Жертвопринесення» і фігурою пророка та вівтар св. Яна Непомука з алегоричними жіночими постатями. У правому боковому нефі був вівтар зі скульптурами св. Вінцента і св. Роха, а під вікном — Розп’яття з пристоящими Богородицею та св. Іоаном. Високомистецький амвон увінчувала скульптура «Розіслання Христом апостолів», прикрашали рельєф «Ісус у Єрусалимському храмі» та фігури чотирьох євангелістів. Частину скульптур з городенківського храму тепер можна побачити в музеї Йогана Пінзеля у Львові (колишній монастир кларисок на Митній площі) та в мистецькій збірці Олеського замку. З глибокою вдячністю слід відзначити неабияку заслугу директора Львівської картинної галереї Бориса Возницького в порятунку мистецької спадщини Пінзеля, значна частина якої була безповоротно втрачена в радянський період. Крім того, в Баварському національному музеї в Мюнхені представлено два боцети - «Св. Йосиф» та «Ангел», які є мініатюрними моделями майбутніх скульптур для храму в Городенці, виготовленими власноручно Пінзелем.
Згідно з описом адміністратора Станіслава Вільчека, зробленим у 1780-х роках, вежі були пофарбовані в червоний колір і покриті білою бляхою, а центральний неф — ґонтом. Над вежами на мідних кулях височіли залізні позолочені п’яти рамені хрести «Пилява» - родовий герб Потоцьких. На фронтоні був намальований образ Діви Марії. У великі свята на балконі над входом грав оркестр. Вхідні дубові двері також були пофарбовані в червоний колір. На вежах висіло п’ять дзвонів завважки 600, 418, 218, ЗО і 24 фунти. На хорах містився великий орган з двох відділень, оцінений актом від ЗО червня 1784 року в 750 флоринів. Окрім головного вівтаря, багато прикрашеного різьбою і скульптурою з позолоченого дерева, було ще чотири бокових. У головному вівтарі, як подано в описі, виділялися дві великі скульптури — Арона та Мелхіседека, проте на світлинах початку XX століття вони вже відсутні, можливо, втрачені під час пожеж та реконструкцій XIX сторіччя.
Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!
Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.
Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html
...Все офицеры Красной Армии должны повседневно работать над совершенствованием своего военного, политического и культурного кругозора, настойчиво изучать военное дело...
Фасад храму випуклий, а дещо розвернені на боки вежі роблять його об’ємнішим. Приміщення дуже світле, в його нижній частині є 21 вікно з міцними залізними ґратами, а у верхньому ярусі - 16 овальних вікон. Особливого шарму споруді надають вишукані архітектурні деталі з тесаного каменю: коринфські капітелі, обрамлення дверей та вікон, поручні балкона й карнизи, що виступають між поверхами. Зсередини стіни храму прикрашали дерев’яні позолочені капітелі коринфського ордера. Хори вирішено у вигляді численних балконів. У другому ярусі по обидва боки від головного нефа є дві великі каплиці — ораторії. У приміщенні захристя зберігся фресковий розпис, виконаний невідомим художником у 1780-х роках. У пресвітерії храму містився портрет фундатора — Миколи Потоцького. Саме ж приміщення храму внутрішнього розпису не мало, а було пофарбоване у блідо-рожевий та білий колір. Головний акцент тут творили скульптури.
Багато декоративних елементів храму Непорочного Зачаття Діви Марії Бернард Меретин і Йоган Пензель повторили при зведенні собору св. Юра у Львові (1744-61) та особливо ратуші в Бучачі (1750-ті роки). Остання стилістично ближча до храму в Городенці — в обох спорудах повторюються форма веж та окремі архітектурні деталі (кам’яні поручні, обрамлення вікон і дверей, капітелі). Згадані три будівлі стали апофеозом творчості двох визначних митців, справжніми шедеврами архітектури стилю бароко. Пізніше, в 1771-83 роках, архітектори Ґотфрід Гофман і Петро Полейовський при будівництві Успенського собору Почаївської лаври (його фундатором також був Микола Потоцький) запозичили окремі конструктивні особливості городенківського храму — бокові нефи вирішено у формі каплиць з баневим перекриттям, вежі розвернено на боки під кутом до головної осі.
Будівля має два поверхи та зведена у двох рівнях: одне крило міститься на терасі, а друге — на високому цоколі. Споруда велика, добротна, П-подібна в плані, під нею розташовані глибокі та об’ємні підземелля, від яких у бік колишнього замку та Вірменського храму вели підземні коридори, котрі тепер завалені та недоступні. Будівля монастиря, як і храм, зведена в 1750-х роках за проектом архітектора Бернарда Меретина.
Монастир місіонерів проіснував недовго, близько 20 років. Його закрили під час так званої «Йосифінської касати» в 1780-х роках. Відтоді аж до 1940-х років у його приміщенні перебував міський магістрат. Ще до закриття монастиря, згідно з постановою цісарської управи від 5 вересня 1774 року, його коштовності передали в Заліщицьку окружну касу, а сільські маєтки включили до державного релігійного фонду і поставили над ними спеціального куратора. В ході реформ закрито переважну більшість монастирів усіх конфесій на підвладних австрійським Габсбурґам територіях, оскільки цісар вважав таку їх кількість надто великою та некорисною для суспільства і держави. До прикладу, в Галичині зі 170 римо- та греко-католицьких монастирів залишилося тільки 14, ліквідовано було і єдиний православний монастир — Манявський скит. З чотирьох монастирів Городенківщини (два в Городенці, в Монастирку і Далешевій) не вцілів жоден. Заборонено було також діяльність ордену єзуїтів не лише на західноукраїнських землях, а й у всіх великих імперських володіннях. Тоді ж, згідно з постановою Галицької цісарсько-королівської управи, срібло й коштовності з самого храму визнали «не вкрай необхідними», а наступним губерніальним декретом від З вересня 1784 року його майно конфіскували.
Погляньмо на старі листівки та фото, поглянемо на те, що нами втрачено ...
У 1820, 1833, 1841 роках храм візитували львівські римо-католицькі архиєпископи, а в тому ж 1841-му - львівський вірменський архиєпископ. 19 червня 1835 року в храмі спалахнула велика пожежа. Храм горів цілу ніч, попадали дзвони з веж. Споруда перетворилася на руїну. Під протекцією імператора Фердінанда, ерцгерцога Фердінанда Австрійського д’Есте та львівського архиєпископа храм за два роки відновлено. У 1838-му сильна буря знову пошкодила споруду, а в 1848 році, у зв’язку з пошестю холери та нашестям сарана двірська кухонна служниця Марія Коралевим офірувала на вівтар на честь св. Роха, який вважався захисником від епідемій.
На початку 1990-х храм передано греко-католицькій громаді Городенки, відновлено богослужіння, а в боковому нефі відправляються літургії за римо-католицьким обрядом. За останнє десятиліття виконано значний обсяг відновлювально-реставраційних робіт в основному коштом жертводавців та меценатів, проте унікальна споруда потребує залучення великих коштів і чекає своїх нових "Потоцьких”…
Погляд на останок
Княпаємо сюди ===> Посилання для надання фінансової допомоги на підтримку нашого проєкту: на експедиції та існування блогу та файлосховища.
найпрофесійніший сервіс з ремонту квадрокоптерів та багато якого іншого обладнання в Україні
ну як то, так =))
P. S. A cup of hot, strong coffee won't hurt with our project! Come on! It's only a dollar!
P R E S S ===>>>
P.S. ПРОЕКТ НЕ ЗАЙМАЄТЬСЯ ЗБОРОМ КОШТІВ І ПОЖЕРТВ НА РЕМОНТИ, РЕСТАВРАЦІЇ ТА РЕКОНСТРУКЦІЇ ОБ'ЄКТІВ АРХІТЕКТУРНОЇ СПАДЩИНИ, ПРО ЯКІ МИ РОЗПОВІДАЛИ ТА РОЗПОВІДАЄМО У СВОЇХ СТАТТЯХ. Це є прерогативою місцевих органів, громад, громадських об'єднань чи благодійних фондів.
Перед храмом підноситься струнка коринфська колона, увінчана кам’яною скульптурою Діви Марії роботи Йогана Пінзеля. На цоколі вирізьблено герб «Пилява». Довкола колони збереглися чотири надмогильні плити з XVIII століття. Одна з них, датована 1770 роком, увічнює «славетного Йосифа Сухогурського — великого милостивця ближніх».
З півночі до храму Непорочного Зачаття Діви Марії примикає монастир місіонерів.
Монастир місіонерів, а також фундацію для убогих заклав у 1754 році граф Микола Потоцький. Висвячені у Львівській архідієцезії отці - місіонери прибули сюди в 1757-му. У 1761 році Галицький сейм затвердив фундацію для «ксьондзів-місіонерів городенківських, новопризначених», а в 17б4-му Микола Потоцький дарував дохід із сіл Поточища, Городниці та Слобідки для утримання «їх милостей ксьондзів-місіонерів закладу св. Вінцента Поля в Городенці, на волоськім приграниччю». Тут слід зауважити, що Вінцент де Поль (1581-1660 рр.) - французький священник, який у 1625 році заснував монаший чоловічий орден місіонерів (лазаристів — від св. Лазаря), а в 1бЗЗ - згромадження сестер милосердя (вінценток, або шариток — від caritas, милосердя). Мотивом для харитативної допомоги нужденним стало жахливе життя веслярів на галерах, яке він побачив під час перебування на посаді капелана при адміралі Філіпові де Ґонді. За його багатолітню працю в організації допомоги бідним та хворим у 1729 році Вінцента де Поля беатифікували.
Десять священник і два ченці мали щотижня по черзі відправляти службу за фундатора монастиря та душі його батьків — Стефана Потоцького й Іоанни Сенявської, а також утримувати 12 убогих (шість чоловіків і шість жінок). Останніх залучали до служби при храмі.
Листівка початку XX століття
храм на листівці початку XX століття
храм на листівці початку XX століття
Вівтар св. Трійці - рельєф Спасителя, скульптурна композиція «Жертвопринесення» та фігура пророка. Фото початку XX століття.
Головний вівтар, середина XVIII століття.
Фрагмент головного вівтаря: св. Єлизавета, св. Яким та ангел, що підтримує завислу в повітрі капітель без колони. Фото початку XX століття.
Св.Анна. Фото початку XX століття.
Св. Яким. Музей Й. Пінзеля. Львів
Під час реставрації у 1866-70 роках відремонтовано фасад, замінено дахи на вежах. 400 флоринів на ці роботи дарував ерцгерцог Фердінанд. Коштом вірменки Магдалини Пасічанської у 1891 році на вежі храму встановлено годинник. У 1900 році храм покрито черепицею, а в 1905-му під керівництвом архітектора зі Львова Яна Новорита реставровано вежі та фасад. Нагляд за реставраційними роботами здійснював Зиґмунд Горголевський — автор проекту будівництва Львівського оперного театру. Тоді ж львівський професор мистецтв Німчикевич намалював на фронтоні темперою образ Діви Марії. У 1910-11 роках художник Кароль Політинський провів внутрішню реставрацію.
Храм зазнав пошкоджень у Першу та Другу світові війни. Найбільших руйнувань завдано споруді в 1940-80-х роках. Цілком знищено внутрішній декор, спиляно хрести на вежах. Микола Потоцький, ніби відчуваючи майбутню долю своїх 77-ми храмів, казав, що подасть на суд Божий тих, хто посягне на його творіння. У 1975 році невдалу реставрацію храму здійснили працівники реставраційних майстерень Львова.
Св. Єлизавета. Фото початку XX століття.
Св. Йосиф. Фото початку XX століття.
Діва Марія. Скульптор Йоган Пінзель
Інтер’єр храму. Фото почату XX століття.
Розп'яття з пристоячими Богородицею та св. Іоаном. Фото початку XX століття.
Хори. Фото початку XX століття.
Інтер’єр храму. Фото почату XX століття.
Скульптури св. Вінцента та св. Роха у боковому вівтарі. Фото початку XX століття.
Надмогильна плита Йосифа Сухогурського, 1770 рік.
Права бокова каплиця храму. Фото початку XX століття.
Амвон зі скульптурою «Розіслання Христом апостолів», рельєфом «Ісус в Єрусалимському храмі» та фігурами чотирьох євангелістів. На задньому плані — вівтар св.Яна Непомука з алегоричними жіночими постатями. Фото початку XX століття.
Скульптури євангелістів на амвоні. Фото початку XX століття.
Фрагменти розпису в захристі храму
храм на листівці початку XX століття
Вулиця Вірменська. Фото початку XX століття..
Городенка. Листівка початку XX століття.
and support us!
Коментарі
Дописати коментар